"Зверхній" погляд на Київ
Останнім часом якось стало модним казати "я не люблю Київ". Мовляв там забагато людей, машин та поверхів, скрізь галас і метушня, й взагалі не кавайняшно.
І хоча мені самому Київ завжди був до вподоби, але тепер я таки піддався настроям натовпу, і поглянув на столицю в іншому ракурсі - згори вниз... Трішки зверхньо :)
Тож я вживаюся в роль гірського барана та стрибаю весняними вершинами київських гір - Дитинки, Клинця, Уздихальниці та Замкової гори. І, само-собою, не забуваю клацати навсібіч фотоапаратом.
Часу на подолання столичних вершин було не так вже й багато - на мене чекали "Зоряні війни" від Що? Де? Коли?. Тому я вирішив не вигадувати велосипед, а піти традиційним туристичним маршрутом на Пейзажну Алею, і від неї на гору Дитинку.
Щоб краще орієнтуватись на місцевості раджу відкрити на сусідній сторінці браузера Вікімапію
1.
Піді мною яскравіють лялькові "воздвиженські" будинки Гончарки, за якими тягнеться до неба своїм гострим шпилем замок Річарда.
Праворуч у кадрі починають потроху зеленіти круті схили гори Клинець. До неї я ще доберуся, а поки ще трохи помилуюся панорамами з Дитинки.
2.
До лівого схилу пагорба туляться будинки іншої частини Воздвиженки, яка зветься Кожум'яками.
3.
Замок Річарда "штопає" небо голкою свого шпилю.
4.
Повертаюся на Пейзажну Алею, звідки роблю класичний кадр Воздвиженки затисненої між схилами Дитинки та Замкової Гори.
5.
Від Пейзажки виходжу до Андріївської церкви, далі вниз до замка Річарда, за яким деруся вгору крутими сходами на Уздихальницю, звідки відкривається краєвид Замкової Гори, оперезаної Андріївським узвозом.
Непогано було б для економії часу та сили туристів влаштувати між Замковою Горою та Уздихальницею канатну дорогу. Але поки її немає, доводиться згадувати юнацькі роки життя на сьомому поверсі з поламаним ліфтом, збігати східцями вниз до узвозу, щоб потім знову дертися на сусідню вершину.
6.
І от я вже на Замковій Горі, вірніше на її південно-східному "кінчику" з назвою Клинець, й дивлюся вниз на роздоріжжя вулиць Воздвиженської та Гончарної
7.
Андріївський узвіз - територія автомобілів. Скоро пішоходів доведеться заносити до червоної книги :)
8.
Лаунж-зона в оточенні димарів-витяжок сусідніх дахів.
9.
Гора Дитинка серед сучасної забудови виглядає мамонтом в оточенні первісних людей.
10.
Погляд на Поділ, за яким опора Московського моста імітує собою Ейфелеву вежу.
11.
А це вже я на Замковій горі, і дивлюсь через Клинець на Андріївську церкву.
12.
Дніпро із "вічним" будівництвом мостового переходу та Контрактова площа.
13.
Будинки Подолу здаються іграшковим містом, складеним із конструктора лего.
14.
Флорівський монастир видно як на долоні
15.
Висотки лівого берегу розчиняються в мареві на горизонті.
16.
За рябим бляшаним дахом височіє дзвіниця Братського монастиря, поряд з якою вигинається підковою корпус Могилянської академії.
17.
Церква Миколи Притиска вдягнула зелені шапки куполів.
18.
У центрі кадру - дзвіниця та Вознесенська церква Флорівського монастиря
19.
Храм Казанської Божої Матері влітку майже повністю заховається за буйним листям навколишніх дерев. Тож добре, що я встиг його сфотографувати крізь мереживо голих гілок.
20.
І насамкінець - погляд на Вознесенську церкву вже не "згори вниз", а "на рівних". Тому що я вже покидаю київські гори та спускаюся "в люди" на гамірні вулиці Подолу...
І хоча мені самому Київ завжди був до вподоби, але тепер я таки піддався настроям натовпу, і поглянув на столицю в іншому ракурсі - згори вниз... Трішки зверхньо :)
Тож я вживаюся в роль гірського барана та стрибаю весняними вершинами київських гір - Дитинки, Клинця, Уздихальниці та Замкової гори. І, само-собою, не забуваю клацати навсібіч фотоапаратом.
Часу на подолання столичних вершин було не так вже й багато - на мене чекали "Зоряні війни" від Що? Де? Коли?. Тому я вирішив не вигадувати велосипед, а піти традиційним туристичним маршрутом на Пейзажну Алею, і від неї на гору Дитинку.
Щоб краще орієнтуватись на місцевості раджу відкрити на сусідній сторінці браузера Вікімапію
1.
Піді мною яскравіють лялькові "воздвиженські" будинки Гончарки, за якими тягнеться до неба своїм гострим шпилем замок Річарда.
Праворуч у кадрі починають потроху зеленіти круті схили гори Клинець. До неї я ще доберуся, а поки ще трохи помилуюся панорамами з Дитинки.
2.
До лівого схилу пагорба туляться будинки іншої частини Воздвиженки, яка зветься Кожум'яками.
3.
Замок Річарда "штопає" небо голкою свого шпилю.
4.
Повертаюся на Пейзажну Алею, звідки роблю класичний кадр Воздвиженки затисненої між схилами Дитинки та Замкової Гори.
5.
Від Пейзажки виходжу до Андріївської церкви, далі вниз до замка Річарда, за яким деруся вгору крутими сходами на Уздихальницю, звідки відкривається краєвид Замкової Гори, оперезаної Андріївським узвозом.
Непогано було б для економії часу та сили туристів влаштувати між Замковою Горою та Уздихальницею канатну дорогу. Але поки її немає, доводиться згадувати юнацькі роки життя на сьомому поверсі з поламаним ліфтом, збігати східцями вниз до узвозу, щоб потім знову дертися на сусідню вершину.
6.
І от я вже на Замковій Горі, вірніше на її південно-східному "кінчику" з назвою Клинець, й дивлюся вниз на роздоріжжя вулиць Воздвиженської та Гончарної
7.
Андріївський узвіз - територія автомобілів. Скоро пішоходів доведеться заносити до червоної книги :)
8.
Лаунж-зона в оточенні димарів-витяжок сусідніх дахів.
9.
Гора Дитинка серед сучасної забудови виглядає мамонтом в оточенні первісних людей.
10.
Погляд на Поділ, за яким опора Московського моста імітує собою Ейфелеву вежу.
11.
А це вже я на Замковій горі, і дивлюсь через Клинець на Андріївську церкву.
12.
Дніпро із "вічним" будівництвом мостового переходу та Контрактова площа.
13.
Будинки Подолу здаються іграшковим містом, складеним із конструктора лего.
14.
Флорівський монастир видно як на долоні
15.
Висотки лівого берегу розчиняються в мареві на горизонті.
16.
За рябим бляшаним дахом височіє дзвіниця Братського монастиря, поряд з якою вигинається підковою корпус Могилянської академії.
17.
Церква Миколи Притиска вдягнула зелені шапки куполів.
18.
У центрі кадру - дзвіниця та Вознесенська церква Флорівського монастиря
19.
Храм Казанської Божої Матері влітку майже повністю заховається за буйним листям навколишніх дерев. Тож добре, що я встиг його сфотографувати крізь мереживо голих гілок.
20.
І насамкінець - погляд на Вознесенську церкву вже не "згори вниз", а "на рівних". Тому що я вже покидаю київські гори та спускаюся "в люди" на гамірні вулиці Подолу...