Тараканов форт. И пришло охренение
Продовжую свої подорожні нотатки.
Як ви зрозуміли із заголовку, цього разу я подорожував до Тараканового форту. А ще ви правильно зрозуміли, що емоцій від побаченого було через край, бо інакше й заголовок також був українським. На жаль, адекватного перекладу рідною мовою не вийшло, а от альтернативний варіант "ЗАХОПЛЕННЯ (від) ТАРАКАНОВОГО ФОРТУ" сподобався менше. Енівей, закінчуємо із порожніми балачками та переходимо ближче до справи.
Чесно кажучи, до цієї подорожі про Тараканів форт я практично нічого не знав. Чув від декількох людей, що мовляв є коло Дубна така цікавинка, кльово було би туди з'їздити. Продививився, на castles.com.ua кілька фотографій, які особливо не вразили через свою нечіткість і величезні написи із назвою сайту впоперек усієї світлини. Тож можна сказати, що їхали ми із Пабло Банкоматом до Тараканова навмання, та ще й доволі спонтанно. Зустрілися о першій пополудні, робити нічого, тож давай туди зганяємо. Отак як були, у тому і влізли до автобуса.
Кілька слів про те, як дістатися до Тараканова.
Із Рівного: Сідаєте на будь-який автобус до Дубна (це обійдеться в 10 гривень), а там на автовокзалі пересідаєте до будь-якої маршрутки, що їде через Тараканів (іще 2 гривні). Сам Тараканів знаходиться всього за кілька кілометрів від Дубна по трасі на Львів. Або більш простий варіант - одразу ж їдете маршруткою на Радивилів/Броди/Львів до смаого Тараканова.
Із Львова добиратися, відповідно, навпаки. На будь-якому транспорті, що їде до Дубна, проситесь у водія, аби не прогавив висадити вас у Тараканові
Отже вилізаєте ви із автобуса на зупинці в Тараканові, попередньо спитавши водія або місцевих, "а як саме до того форта дійти?" та чимчикуєте у вказаному напрямку до ґрунтового з'їзду із шосе ліворуч до лісу (це якщо рухатись в напрямку Львова). Там буде невеличка капличка із цвинтарем, як орієнтир, хоча інших поворотів там і немає, помилитися буде важко.
Це ми вже теж нарешті дісталися Тараканова і того самого повороту до форту, із якого я фотографую вигляд на нову частину Дубна через цвинтар.
Далі йдемо дорогою у хащах. Навколо буяє і квітне білими кошиками борщівник зростом за два метри. Під ногами зрідка і якось раптово трапляються залишки асфальту. Праворуч несподівано виринає із кущів братська могила. Інтуїція підказує, що ми рухаємось у правильному напрямку.
Подекуди трапляються маленькі галявинки із стиглою суницею. Але не тіште себе, що зможете наїстися суниць на шару. Як тільки ви там зупинитесь, як на вас накинеться сила-силенна комарів. Тому за кожну суничку будете платити власною кров'ю :)
Втікши від комарів доходимо до роздоріжжя. Навіть неозброєним оком видно, що якщо "ліворуч підеш", то на поле вийдеш, а нам туди не треба. Із двох інших варіантів обираємо "праворуч", того що там дорога красивіша, оптимістично вкрита майже цілим асфальтом. Як потім виявилось, ми помилились і поперли не туди. Зате побачили іще одну братську могилу. Потім подумалось, що то могила заблукалим туристам.
Сама ж асфальтова дорога усе кудись ішла собі і йшла, поволі розчиняючись у навколишніх хащах. Як я зрозумів, то старий шлях, який іде паралельно теперішній трасі на Львів. Дійшовши такою дорогою аж до якихось хат, матюкаючись повертаємось.
Дорогою назад вирішуємо більше не випєндрюватись та запитати дорогу у відпочиваючої сім'ї на галявині. Заодно і собаку їхнього фотографую.
А на роздоріжжі, звісно, потрібно було іти центральною дорогою. Виправляємось, і вже буквально за двадцять метрів бачимо його - форт! Це усього-на-всього лишень оборонний рів, але уже вражає. Причому вражає в першу чергу саме своєю несподіваністю. Ми ж буквально поруч щойно проходили і примудрилися не побачити ТАКЕ!
У цьому рові за радянських часів було стрільбище. Що ж, непогане місце для стрільби із такими то стінами. Можете порівняти їхню висоту із 167-ми сантиметровим Пабло.
Це він якраз на фоні зовнішнього муру позує. Раніше вздовж всього того муру був тунель, із виходами до самого форту. Тепер же усі переходи засипані. За входами, один з яких видно на фото, скрізь глухі тупики.
Пройшовши ровом до рогу бачимо заїзд у внутрішній стіні.
Всередині темно, вогко і віє вітерець. Чути чиїсь голоси та видно, що у кінці галереї пробивається світло. Але лізти всередину все-одно стрьомно. Краще іще походимо ровом.
Рів усе більше заростає усілякими кущами, диким виноградом та ще якимось ліанами. От ви, напраклад, добре бачите на наступному знімку стіну рову? А вона там є!
На іншому розі рову бачимо іще один тунель. Тепер ще й із якимось хрестом нагорі. Думав вилізти нагору, але потім пошкодував бруднити одяг. Аж надто по піжонськи я вдягнувся у білу футболку. Добре, що хоч в кедах був, бо Пабло, той із своїх сандалєтів щодвіхвилини всілякі пацур'яки та камінці витрушував.
До того ж, добре було видно, що тунель наскрізний, і що він виведе нас до чогось цікавого, тому без суму про нездійснене скелелазіння йдемо всередину.
Іти боязко, бо ми як самі натуральні лохи навіть не подумали брати із собою ліхтарика. Добре, що хоч ліхтарик на телефоні хоч якось світить, та ще час від часу можна освітлювати дорогу спалахом фотоапарата і метрів п'ять рухатись по пам'яті вздовж стінок. Із бокових проходів віє протягом, але без нормального ліхтаря ми туди точно не підемо. Ну лохи, я ж уже казав.
Нарешті виходимо із другого кінця тунелю і тупо охрініваємо від побаченого! Блін, це ж справжнісіньке мавпяче місто із "Мауглі"! ААААА, ніфіга собі!!! Від криків захоплення стримує купка туристів (так от чиї голоси я чув у попередній галереї!). Тому лише захоплено матюкаюся впівголоса.
Судомно кидаюся фотографувати усе навколо. Зараза, не зарядив напередодні акумулятори, тепер от фотік мені застережливо червоною батарейкою блимає. Нє, ну я ж казав, що ми лохи, ніфіга не підготувалися.
Тим часом пристаємо до туристів та слухаємо разом із ними екскурсовода і лазимо за ним тісною купкою усілякими галереями та переходами. Виявляється, що на усіх нас лише один єдиний ліхтар у екскурсовода, так що не ми одні такі лохи.
Екскурсовод не просто так собі гід, а ще й виявляється військовий комендант цього форту. Так-так, форт і по сьогодні належить міністерству оборони та рахується в реєстрах під умовною назвою "військове містечко №13". Так ось чого вхід до замку і досі безкоштовний!
Тим часом знову вилізаємо надвір і роздивляємось схему форту у коменданта.
Ну і не лише карту споглядаємо, а й фотографувати усе навколо не забуваємо, одночасно уважно слухаючи коменданта. Цікаво розказує! Хто надумає навідатись до Тараканова групою, можу відписати комендантів номер телефону, аби завчасно узгодити екскурсію. Визначеної плати за свої послуги він не бере, так що можете робити "благодійні внески" кому скільки бюджет дозволяє.
Далі знову ліземо до підземелля, кривуляючи поміж бувших насосної станції, кафе, трупарні, та слухаючи розповіді про підземні ходи аж до Дубенського замку та вузькоколійку на мінус третьому поверсі форту. Так розвісивши вуха непомітно виходимо із форту тунелем, яким раніше побоялися заходити усередину. Назустріч нам ровом суне іще одна партія туристів (разів в три більша за попередню - цілим Еталоном під'їхали) на чолі із дідком гідом, який щось нудить на одній ноті.
Наша групка тим часом розходиться. Я з Пабло вертаю назад до форту, а туристи грузяться до свого мінівену. Цього разу до рову не йдемо, а одразу ліземо нагору на вал за внутрішню стіну. Пабло іще починає панічно боятися ростучого навколо борщівника. Саме перед цим комендант застерігав усіх, що та рослина отруйна і може викликати серйозні опіки, особливо під дією сонця. А ще казав, що якось двоє бідолах вирішили використати листя борщівника в якості туалетного паперу. Одному із них, майору, пощастило більше, бо його від опіків у військовому шпиталі лікували на шару. Ну та якщо пробиратися крізь борщівник обережно, щоб не заляпатися із ніг до голови його соком, то нічого із вами не зробиться. Тільки треба уважно під ноги дивитися, бо на самому початку сходження на вал коло самої стежки у траві заховалась зорова яма, можна і ноги ненароком поламати. Зате на горі на вас чекають гарні краєвиди та черешні, якщо у сезон попадете.
На валу також повно входів до тунелів, що ведуть на різні поверхи форту. Поміж ними протоптані стежки, так що навіть у шортах ходити комфортно. Одним із тунелів знову таки потрапляємо всередину форту.
Лазячи казармою матюкаю себе за те, що не взяв із собою штатива. Бо фотографувати без спалаху при допомозі цеглинок та каменючок зовсім незручно.
Що ж, тим часом уже настає шоста вечора, час вертатися аби встигнути іще попити пива у Дубно перед від'їздом. Виходячи назад тунелем розминаємось із місцевим їжачком. Він хоч іще зовсім малий, але видно вже звик до туристів, не боїться і доволі непогано позує замість того, щоб згортатись клубочком.
Що ж, знайомство із Таракановим фортом завершено. Хай і трохи сумно їхати назад, але ж скільки вражень та позитивних емоцій лишилося! До того ж, я твердо знаю, що іще повернуся сюди. Тільки наступного разу обов'язково у практичній немаркій одежі, із повністю зарядженими акумуляторами та штативом до фотоапарату, і - головне - із потужним ліхтариком!
Як ви зрозуміли із заголовку, цього разу я подорожував до Тараканового форту. А ще ви правильно зрозуміли, що емоцій від побаченого було через край, бо інакше й заголовок також був українським. На жаль, адекватного перекладу рідною мовою не вийшло, а от альтернативний варіант "ЗАХОПЛЕННЯ (від) ТАРАКАНОВОГО ФОРТУ" сподобався менше. Енівей, закінчуємо із порожніми балачками та переходимо ближче до справи.
Чесно кажучи, до цієї подорожі про Тараканів форт я практично нічого не знав. Чув від декількох людей, що мовляв є коло Дубна така цікавинка, кльово було би туди з'їздити. Продививився, на castles.com.ua кілька фотографій, які особливо не вразили через свою нечіткість і величезні написи із назвою сайту впоперек усієї світлини. Тож можна сказати, що їхали ми із Пабло Банкоматом до Тараканова навмання, та ще й доволі спонтанно. Зустрілися о першій пополудні, робити нічого, тож давай туди зганяємо. Отак як були, у тому і влізли до автобуса.
Кілька слів про те, як дістатися до Тараканова.
Із Рівного: Сідаєте на будь-який автобус до Дубна (це обійдеться в 10 гривень), а там на автовокзалі пересідаєте до будь-якої маршрутки, що їде через Тараканів (іще 2 гривні). Сам Тараканів знаходиться всього за кілька кілометрів від Дубна по трасі на Львів. Або більш простий варіант - одразу ж їдете маршруткою на Радивилів/Броди/Львів до смаого Тараканова.
Із Львова добиратися, відповідно, навпаки. На будь-якому транспорті, що їде до Дубна, проситесь у водія, аби не прогавив висадити вас у Тараканові
Отже вилізаєте ви із автобуса на зупинці в Тараканові, попередньо спитавши водія або місцевих, "а як саме до того форта дійти?" та чимчикуєте у вказаному напрямку до ґрунтового з'їзду із шосе ліворуч до лісу (це якщо рухатись в напрямку Львова). Там буде невеличка капличка із цвинтарем, як орієнтир, хоча інших поворотів там і немає, помилитися буде важко.
Це ми вже теж нарешті дісталися Тараканова і того самого повороту до форту, із якого я фотографую вигляд на нову частину Дубна через цвинтар.
Далі йдемо дорогою у хащах. Навколо буяє і квітне білими кошиками борщівник зростом за два метри. Під ногами зрідка і якось раптово трапляються залишки асфальту. Праворуч несподівано виринає із кущів братська могила. Інтуїція підказує, що ми рухаємось у правильному напрямку.
Подекуди трапляються маленькі галявинки із стиглою суницею. Але не тіште себе, що зможете наїстися суниць на шару. Як тільки ви там зупинитесь, як на вас накинеться сила-силенна комарів. Тому за кожну суничку будете платити власною кров'ю :)
Втікши від комарів доходимо до роздоріжжя. Навіть неозброєним оком видно, що якщо "ліворуч підеш", то на поле вийдеш, а нам туди не треба. Із двох інших варіантів обираємо "праворуч", того що там дорога красивіша, оптимістично вкрита майже цілим асфальтом. Як потім виявилось, ми помилились і поперли не туди. Зате побачили іще одну братську могилу. Потім подумалось, що то могила заблукалим туристам.
Сама ж асфальтова дорога усе кудись ішла собі і йшла, поволі розчиняючись у навколишніх хащах. Як я зрозумів, то старий шлях, який іде паралельно теперішній трасі на Львів. Дійшовши такою дорогою аж до якихось хат, матюкаючись повертаємось.
Дорогою назад вирішуємо більше не випєндрюватись та запитати дорогу у відпочиваючої сім'ї на галявині. Заодно і собаку їхнього фотографую.
А на роздоріжжі, звісно, потрібно було іти центральною дорогою. Виправляємось, і вже буквально за двадцять метрів бачимо його - форт! Це усього-на-всього лишень оборонний рів, але уже вражає. Причому вражає в першу чергу саме своєю несподіваністю. Ми ж буквально поруч щойно проходили і примудрилися не побачити ТАКЕ!
У цьому рові за радянських часів було стрільбище. Що ж, непогане місце для стрільби із такими то стінами. Можете порівняти їхню висоту із 167-ми сантиметровим Пабло.
Це він якраз на фоні зовнішнього муру позує. Раніше вздовж всього того муру був тунель, із виходами до самого форту. Тепер же усі переходи засипані. За входами, один з яких видно на фото, скрізь глухі тупики.
Пройшовши ровом до рогу бачимо заїзд у внутрішній стіні.
Всередині темно, вогко і віє вітерець. Чути чиїсь голоси та видно, що у кінці галереї пробивається світло. Але лізти всередину все-одно стрьомно. Краще іще походимо ровом.
Рів усе більше заростає усілякими кущами, диким виноградом та ще якимось ліанами. От ви, напраклад, добре бачите на наступному знімку стіну рову? А вона там є!
На іншому розі рову бачимо іще один тунель. Тепер ще й із якимось хрестом нагорі. Думав вилізти нагору, але потім пошкодував бруднити одяг. Аж надто по піжонськи я вдягнувся у білу футболку. Добре, що хоч в кедах був, бо Пабло, той із своїх сандалєтів щодвіхвилини всілякі пацур'яки та камінці витрушував.
До того ж, добре було видно, що тунель наскрізний, і що він виведе нас до чогось цікавого, тому без суму про нездійснене скелелазіння йдемо всередину.
Іти боязко, бо ми як самі натуральні лохи навіть не подумали брати із собою ліхтарика. Добре, що хоч ліхтарик на телефоні хоч якось світить, та ще час від часу можна освітлювати дорогу спалахом фотоапарата і метрів п'ять рухатись по пам'яті вздовж стінок. Із бокових проходів віє протягом, але без нормального ліхтаря ми туди точно не підемо. Ну лохи, я ж уже казав.
Нарешті виходимо із другого кінця тунелю і тупо охрініваємо від побаченого! Блін, це ж справжнісіньке мавпяче місто із "Мауглі"! ААААА, ніфіга собі!!! Від криків захоплення стримує купка туристів (так от чиї голоси я чув у попередній галереї!). Тому лише захоплено матюкаюся впівголоса.
Судомно кидаюся фотографувати усе навколо. Зараза, не зарядив напередодні акумулятори, тепер от фотік мені застережливо червоною батарейкою блимає. Нє, ну я ж казав, що ми лохи, ніфіга не підготувалися.
Тим часом пристаємо до туристів та слухаємо разом із ними екскурсовода і лазимо за ним тісною купкою усілякими галереями та переходами. Виявляється, що на усіх нас лише один єдиний ліхтар у екскурсовода, так що не ми одні такі лохи.
Екскурсовод не просто так собі гід, а ще й виявляється військовий комендант цього форту. Так-так, форт і по сьогодні належить міністерству оборони та рахується в реєстрах під умовною назвою "військове містечко №13". Так ось чого вхід до замку і досі безкоштовний!
Тим часом знову вилізаємо надвір і роздивляємось схему форту у коменданта.
Ну і не лише карту споглядаємо, а й фотографувати усе навколо не забуваємо, одночасно уважно слухаючи коменданта. Цікаво розказує! Хто надумає навідатись до Тараканова групою, можу відписати комендантів номер телефону, аби завчасно узгодити екскурсію. Визначеної плати за свої послуги він не бере, так що можете робити "благодійні внески" кому скільки бюджет дозволяє.
Далі знову ліземо до підземелля, кривуляючи поміж бувших насосної станції, кафе, трупарні, та слухаючи розповіді про підземні ходи аж до Дубенського замку та вузькоколійку на мінус третьому поверсі форту. Так розвісивши вуха непомітно виходимо із форту тунелем, яким раніше побоялися заходити усередину. Назустріч нам ровом суне іще одна партія туристів (разів в три більша за попередню - цілим Еталоном під'їхали) на чолі із дідком гідом, який щось нудить на одній ноті.
Наша групка тим часом розходиться. Я з Пабло вертаю назад до форту, а туристи грузяться до свого мінівену. Цього разу до рову не йдемо, а одразу ліземо нагору на вал за внутрішню стіну. Пабло іще починає панічно боятися ростучого навколо борщівника. Саме перед цим комендант застерігав усіх, що та рослина отруйна і може викликати серйозні опіки, особливо під дією сонця. А ще казав, що якось двоє бідолах вирішили використати листя борщівника в якості туалетного паперу. Одному із них, майору, пощастило більше, бо його від опіків у військовому шпиталі лікували на шару. Ну та якщо пробиратися крізь борщівник обережно, щоб не заляпатися із ніг до голови його соком, то нічого із вами не зробиться. Тільки треба уважно під ноги дивитися, бо на самому початку сходження на вал коло самої стежки у траві заховалась зорова яма, можна і ноги ненароком поламати. Зате на горі на вас чекають гарні краєвиди та черешні, якщо у сезон попадете.
На валу також повно входів до тунелів, що ведуть на різні поверхи форту. Поміж ними протоптані стежки, так що навіть у шортах ходити комфортно. Одним із тунелів знову таки потрапляємо всередину форту.
Лазячи казармою матюкаю себе за те, що не взяв із собою штатива. Бо фотографувати без спалаху при допомозі цеглинок та каменючок зовсім незручно.
Що ж, тим часом уже настає шоста вечора, час вертатися аби встигнути іще попити пива у Дубно перед від'їздом. Виходячи назад тунелем розминаємось із місцевим їжачком. Він хоч іще зовсім малий, але видно вже звик до туристів, не боїться і доволі непогано позує замість того, щоб згортатись клубочком.
Що ж, знайомство із Таракановим фортом завершено. Хай і трохи сумно їхати назад, але ж скільки вражень та позитивних емоцій лишилося! До того ж, я твердо знаю, що іще повернуся сюди. Тільки наступного разу обов'язково у практичній немаркій одежі, із повністю зарядженими акумуляторами та штативом до фотоапарату, і - головне - із потужним ліхтариком!