Декамерон
Давно вже хотів написати свої враження від прочитаного українського Декамерона, та все ніяк руки не доходили. Може то і на краще, якраз перевірю, що із прочитаного насправді запам'ятовується, а що - одноразове мило. Заодно і тексту буде менше, не буду вас змушувати боротися із великою кількістю літер.
Отож, нумо читати:
Спробую скласти щось типу рейтингу, чи то хіт-параду. Від гірших і аж до самої верхівки олімпу. Місця розподілені доволі умовно. Скажу лишень, що номери з десятого і по п'ятий включно мені не сподобались, і навряд чи я буду їх коли-небудь перечитувати. Отже:
10. Наталка Сняданко. Еммм, як то її оповідання називається?... (лізу до змісту)... ага... Dead-line емоцій. Чорт, а назва то влучна! Тому що емоцій, та й взагалі будь-яких спогадів, не лишилося. Мої дедлаїни на сприйняття цього твору давно вже прострочені. Про що ця книга? - А біс його знає, нічогісінько не пам'ятаю. Нудота, одним словом. А шкода, після "Колекції пристрастей" очікував набагато більшого.
9. Анатолій Дністровий. Біла Дівчинка. Плюс в тому, що назву згадую без підказок. Навіть сюжет у кількох словах спробую розказати, якщо мене до такого змусять тортурами. Але прочитане не сподобалось категорично. Сприймається як недолуга казочка підстаркуватого інтелИгента у третьому коліні, позбавленого найменшого почуття гумору та уявлення про реальний навколишній світ. Такий собі витвір уяви зацикленого на власній правильності шкільного завуча чи працівника районо, або й того гірше - філолога. Підсумок - це чтиво не для мене, і навряд чи хто найближчим змусить мене прочитати іще щось цього автора (хоча, якщо і змусять, то несподіванки будуть виключно приємні)
8. Тарас Прохасько. Есеї. Усе, що було сказано про №10 можна повторювати і в цьому випадку. З єдиним виключенням - про котів самотніх вдів запам'яталось. І сподобалось. Хай і моторошно, але картина котячого царства уявилась дуже реалістично.
7. Софія Андрухович. Death is sexy. Софійка, звісно, талановита дівчина, і вміє красиво писати, але дане оповідання видалось якимось недопрацьованим. Така собі халтура, на яку не вистачає достатньої кількості часу та бажання. І нехай дана проза залишає купу знаків питань, нехай по завершенню читання і відчуваєш себе ідіотом, на те є пояснення: "автор так бачить". Але кілер, який вишукано говорить українською чомусь мене нервує. Хочеться кричати голосом Станіславського "нє вєрю!" і жбурлятися книжкою об стіну.
6. Любко Дереш. Клуб молодих вдів. Ну а тут однозначно - халтура. Танцювали, танцювали і не вклонилися. Таке враження, що автор навіть сам не придумав, чим закінчувати оповідання, а нашвидкуруч набрав закінчення цікавого та інтригуючого, до речі, твору прямо в редакції. При цьому його били залізною лінійкою по пальцях і видирали з рук лептопа, того що Декамерон уже пускався до друку.
5. Світлана Поваляєва. Атракціон. Заглом навіть непогано. Від читання деяких моментів навіть кайфуєш і хочеш перечитувати ці моменти по кілька разів. Біда лише в тому, що всі ці яскраві моменти якось не хочуть триматися купи, наче насправді писалось під психостимуляторами у наднормових дозах.
4. Ірена Карпа. Цукерки, фрукти і ковбаси. Ну от, нарешті дістались моєї "золотої четвірки". Карпа, як завжди, пише правдиво і жирно ("50 хвилин трави", та "Суки мають все" нівсчьот). І, як завжди, її хочеться читати. Хоча б тому, що так приємно знаходити однодумців, хай навіть і заочних, хай навіть завдяки читанню. А Карпа вміє бути чесною і за це її люблять.
3. Сергій Жадан. Вона знає всі шлягери цього року. Признаюсь, що Жадан - то мій улюблений письменник. Якщо вам подобається його творчість, то і дане оповідання теж смакуватиме. Якщо ж ні, то мені нема про що з вами говорити, ідіть ви ... (замість трикрапки поставте прийменник із ненормативним позначенням статевих органів за власними вподобаннями). Я не з вашої пісочниці. Я буду перечитувати Жадана.
2. Світлана Пиркало. Життя. Цілувати. Що ж, переходимо до приємних сюрпризів та власних відкриттів. Це перший твір Світлани, прочитаний мною. І я тепер хочу іще. Це, бляха, геніально! Обожнюю!
1. Сашко Ушкалов. Панда. Іще одне супер-відкриття. Іще один мега респект. Іще один вагон задоволення. Життя плацкарту - це бомба! Обожнюю читати таку "битовуху". Дякую.
P.S. Блін, якось в мене краще виходить писати про те, що неподобається...
Отож, нумо читати:
Спробую скласти щось типу рейтингу, чи то хіт-параду. Від гірших і аж до самої верхівки олімпу. Місця розподілені доволі умовно. Скажу лишень, що номери з десятого і по п'ятий включно мені не сподобались, і навряд чи я буду їх коли-небудь перечитувати. Отже:
10. Наталка Сняданко. Еммм, як то її оповідання називається?... (лізу до змісту)... ага... Dead-line емоцій. Чорт, а назва то влучна! Тому що емоцій, та й взагалі будь-яких спогадів, не лишилося. Мої дедлаїни на сприйняття цього твору давно вже прострочені. Про що ця книга? - А біс його знає, нічогісінько не пам'ятаю. Нудота, одним словом. А шкода, після "Колекції пристрастей" очікував набагато більшого.
9. Анатолій Дністровий. Біла Дівчинка. Плюс в тому, що назву згадую без підказок. Навіть сюжет у кількох словах спробую розказати, якщо мене до такого змусять тортурами. Але прочитане не сподобалось категорично. Сприймається як недолуга казочка підстаркуватого інтелИгента у третьому коліні, позбавленого найменшого почуття гумору та уявлення про реальний навколишній світ. Такий собі витвір уяви зацикленого на власній правильності шкільного завуча чи працівника районо, або й того гірше - філолога. Підсумок - це чтиво не для мене, і навряд чи хто найближчим змусить мене прочитати іще щось цього автора (хоча, якщо і змусять, то несподіванки будуть виключно приємні)
8. Тарас Прохасько. Есеї. Усе, що було сказано про №10 можна повторювати і в цьому випадку. З єдиним виключенням - про котів самотніх вдів запам'яталось. І сподобалось. Хай і моторошно, але картина котячого царства уявилась дуже реалістично.
7. Софія Андрухович. Death is sexy. Софійка, звісно, талановита дівчина, і вміє красиво писати, але дане оповідання видалось якимось недопрацьованим. Така собі халтура, на яку не вистачає достатньої кількості часу та бажання. І нехай дана проза залишає купу знаків питань, нехай по завершенню читання і відчуваєш себе ідіотом, на те є пояснення: "автор так бачить". Але кілер, який вишукано говорить українською чомусь мене нервує. Хочеться кричати голосом Станіславського "нє вєрю!" і жбурлятися книжкою об стіну.
6. Любко Дереш. Клуб молодих вдів. Ну а тут однозначно - халтура. Танцювали, танцювали і не вклонилися. Таке враження, що автор навіть сам не придумав, чим закінчувати оповідання, а нашвидкуруч набрав закінчення цікавого та інтригуючого, до речі, твору прямо в редакції. При цьому його били залізною лінійкою по пальцях і видирали з рук лептопа, того що Декамерон уже пускався до друку.
5. Світлана Поваляєва. Атракціон. Заглом навіть непогано. Від читання деяких моментів навіть кайфуєш і хочеш перечитувати ці моменти по кілька разів. Біда лише в тому, що всі ці яскраві моменти якось не хочуть триматися купи, наче насправді писалось під психостимуляторами у наднормових дозах.
4. Ірена Карпа. Цукерки, фрукти і ковбаси. Ну от, нарешті дістались моєї "золотої четвірки". Карпа, як завжди, пише правдиво і жирно ("50 хвилин трави", та "Суки мають все" нівсчьот). І, як завжди, її хочеться читати. Хоча б тому, що так приємно знаходити однодумців, хай навіть і заочних, хай навіть завдяки читанню. А Карпа вміє бути чесною і за це її люблять.
3. Сергій Жадан. Вона знає всі шлягери цього року. Признаюсь, що Жадан - то мій улюблений письменник. Якщо вам подобається його творчість, то і дане оповідання теж смакуватиме. Якщо ж ні, то мені нема про що з вами говорити, ідіть ви ... (замість трикрапки поставте прийменник із ненормативним позначенням статевих органів за власними вподобаннями). Я не з вашої пісочниці. Я буду перечитувати Жадана.
2. Світлана Пиркало. Життя. Цілувати. Що ж, переходимо до приємних сюрпризів та власних відкриттів. Це перший твір Світлани, прочитаний мною. І я тепер хочу іще. Це, бляха, геніально! Обожнюю!
1. Сашко Ушкалов. Панда. Іще одне супер-відкриття. Іще один мега респект. Іще один вагон задоволення. Життя плацкарту - це бомба! Обожнюю читати таку "битовуху". Дякую.
P.S. Блін, якось в мене краще виходить писати про те, що неподобається...