будьте взаємно красивими.
оо, я вмію.
розповісти про весну, про те, що слива у дворі навпроти будинку розцвіла білим, ніжним, полум'яним (через призахідне теплюще сонце) цвітом.
розповісти про те, що хочеться вірити у дива, що варто це робити, що вони бувають і трапляються.
розповісти про цвіти, що стоять у чашечці з Вінні Пухом, який підпер свої пухнасті щоки лапками від захвату через ці барвисті кольори.
розповісти про книги, які було прочитано під ковдрою з ліхтариком та з кавою на лавці в парку.
розповісти про все, що було і ще має бути, і -
видалити все необережним доторком до клавіатури.
пора миритись з технікою і комп'ютером зокрема, віддавати його у добрі руки, які доведуть усі вредні програмки до ладу і змусять мене забути про неспокій від будь-яких "не тих" клавіш.
тому так, я коротко.
весна цвіте. весна клубочиться ароматами, кольорами, насичує, розмальовує при першому ж твоєму доторку та подиху світ в дивовижні барви. весна змушує серце битись частіше, радіти від зовсім звичайних речей, які ми зустрічаємо щороку але так і не вміємо звикати до них, і це добре.
Пароль - весна. Я вже не тямлю як,
Коли і де його передали,
Та він на язику такий на смак,
Як крапля черешневої смоли.
Пароль - весна. Кричу тобі: весна!
Вздовж неба зацвітає верболіз,
І світ нові вбирає імена,
І я люблю. Люблю її до сліз.
Мар'яна Савка
я цілком впевнена, що книг за цей, щойно початий, рік я прочитала більше, ніж 13. але нехай.
книжковий березень вдався і книжкові полиці обважніли завдяки випадковому дарунку з друкарні (Р.Іваничук "Серед повені книг"), дитячим казкам від 5books і вид-ва Чорні вівці, татовій обіцянці, що втілилась у неймовірній книзі - володарці Пулітцера (Е.Дорр "Все те незриме світло"), цікавим знахідкам з Федорова (Г.-Б.Стоун "Хатина дядька Тома" 1921 р.в., польська дитяча Біблія в малюнках, п'єса К.Живульської, "Ярмарка марнославства" В.Теккерея), вартій аплодисментам з залу пораді пані Ірен (Ю.Винничук "Танго смерті"). першу та останню згадані я прочитала, а ще до списку подоланих книг додаються "Хлопчик на вершині гори" Дж.Бойна (я таки напишу окремо про цю книгу!) та Дж.Моєс "Після тебе".
а ще для радості іноді так мало потрібно.
наприклад, щоб твій інстаграмний пост лайкнула офіційна спільнота Би-2.
бо вони справді дивовижні.
і починати весну з ними - надзвичайно.
ще березень був різнобарвним етнічно. бо з різницею в тиждень пекла гоменташі (єврейські смаколики, традиційні для святкування Пуріму) та малювала писанку (першу у житті) в надзвичайній компанії.
Бабуся розповідала як батько любив загадувати їй загадку: що потрібно розламати, щоб зібрати родину докупи?
Хліб, звісно.
Дж.Піколт "Уроки милосердя"
*
узагалі-то, залишаючи недописані пости на жж прихованими більш ніж на тиждень, втрачаєш загальну нитку планованої оповідки. і, мабуть, тут мала бути б якась повноцінна та "мудра" репліка, яка б комусь, хто це читає (буває ж таке, ну!) дала б поштовх до чогось високого, мудрого та прекрасного.
але нема.
бо коли увесь тиждень літаєш з температурою, кашлем і болем у горлі, хочеться кусатись і огризатись на кожного, навіть на саму себе. що, в принципі, і робиш.
але коли вилазиш сердито з маршрутки, проштовхуючись через натовп людей, і бачиш малого фраєра, який, видається, розмріявся влізти всередину "собачої будки" перш ніж усі вийдуть, і розумієш, що насправді, насправді! він подає тобі руку, як справжнісінький джентельмен, уся злість зникає, вивітрюється і в голові лунають слова незрівнянно мудрішої за тебе Жінки.
"люди, будьте взаємно красивими".
і справді,
це так нам усім потрібно.
розповісти про весну, про те, що слива у дворі навпроти будинку розцвіла білим, ніжним, полум'яним (через призахідне теплюще сонце) цвітом.
розповісти про те, що хочеться вірити у дива, що варто це робити, що вони бувають і трапляються.
розповісти про цвіти, що стоять у чашечці з Вінні Пухом, який підпер свої пухнасті щоки лапками від захвату через ці барвисті кольори.
розповісти про книги, які було прочитано під ковдрою з ліхтариком та з кавою на лавці в парку.
розповісти про все, що було і ще має бути, і -
видалити все необережним доторком до клавіатури.
пора миритись з технікою і комп'ютером зокрема, віддавати його у добрі руки, які доведуть усі вредні програмки до ладу і змусять мене забути про неспокій від будь-яких "не тих" клавіш.
тому так, я коротко.
весна цвіте. весна клубочиться ароматами, кольорами, насичує, розмальовує при першому ж твоєму доторку та подиху світ в дивовижні барви. весна змушує серце битись частіше, радіти від зовсім звичайних речей, які ми зустрічаємо щороку але так і не вміємо звикати до них, і це добре.
Пароль - весна. Я вже не тямлю як,
Коли і де його передали,
Та він на язику такий на смак,
Як крапля черешневої смоли.
Пароль - весна. Кричу тобі: весна!
Вздовж неба зацвітає верболіз,
І світ нові вбирає імена,
І я люблю. Люблю її до сліз.
Мар'яна Савка
я цілком впевнена, що книг за цей, щойно початий, рік я прочитала більше, ніж 13. але нехай.
книжковий березень вдався і книжкові полиці обважніли завдяки випадковому дарунку з друкарні (Р.Іваничук "Серед повені книг"), дитячим казкам від 5books і вид-ва Чорні вівці, татовій обіцянці, що втілилась у неймовірній книзі - володарці Пулітцера (Е.Дорр "Все те незриме світло"), цікавим знахідкам з Федорова (Г.-Б.Стоун "Хатина дядька Тома" 1921 р.в., польська дитяча Біблія в малюнках, п'єса К.Живульської, "Ярмарка марнославства" В.Теккерея), вартій аплодисментам з залу пораді пані Ірен (Ю.Винничук "Танго смерті"). першу та останню згадані я прочитала, а ще до списку подоланих книг додаються "Хлопчик на вершині гори" Дж.Бойна (я таки напишу окремо про цю книгу!) та Дж.Моєс "Після тебе".
а ще для радості іноді так мало потрібно.
наприклад, щоб твій інстаграмний пост лайкнула офіційна спільнота Би-2.
бо вони справді дивовижні.
і починати весну з ними - надзвичайно.
Click to viewще березень був різнобарвним етнічно. бо з різницею в тиждень пекла гоменташі (єврейські смаколики, традиційні для святкування Пуріму) та малювала писанку (першу у житті) в надзвичайній компанії.
Бабуся розповідала як батько любив загадувати їй загадку: що потрібно розламати, щоб зібрати родину докупи?
Хліб, звісно.
Дж.Піколт "Уроки милосердя"
*
узагалі-то, залишаючи недописані пости на жж прихованими більш ніж на тиждень, втрачаєш загальну нитку планованої оповідки. і, мабуть, тут мала бути б якась повноцінна та "мудра" репліка, яка б комусь, хто це читає (буває ж таке, ну!) дала б поштовх до чогось високого, мудрого та прекрасного.
але нема.
бо коли увесь тиждень літаєш з температурою, кашлем і болем у горлі, хочеться кусатись і огризатись на кожного, навіть на саму себе. що, в принципі, і робиш.
але коли вилазиш сердито з маршрутки, проштовхуючись через натовп людей, і бачиш малого фраєра, який, видається, розмріявся влізти всередину "собачої будки" перш ніж усі вийдуть, і розумієш, що насправді, насправді! він подає тобі руку, як справжнісінький джентельмен, уся злість зникає, вивітрюється і в голові лунають слова незрівнянно мудрішої за тебе Жінки.
"люди, будьте взаємно красивими".
і справді,
це так нам усім потрібно.