коли минуло 5 років.
я собі згадую післядесятий клас. приїхали родиною до Львова, батьки почали "капати" що мені тре в Київ, а я побачила головний корпус, закохалась у ту велич і вперлась - ні, буду у Львові.
подавали документи на три факультети (як свідчить карточка із результатами ЗНО: ж-ки, юрфак, історичний) в перший же ж день. пережили нервомотанку, тисняву на кібернетично-бог-зна-якому-факультеті, вистояли чергу в добу (була 603-ю, молилась би пройти бо не усвідомлювала молода-зелена як тоті списки та й складаються). потім молилась, як в Антонича, на сонце що полум'яним сходить маком, би пройти по рейтингу, здавала творчий на журфаці і... подавала в скорім часі оригіналі.
а тоді - перший завзятий курс.
пари у Неллі Василівної, доведення її на першій же лекції до лікарні, перша трійка і просипання тієї ж логіци, перші сльози і пристрасть до кави.
знайомство з Угруком в бібліотеці, посмішки від того що обидві - наймолодші абітурієнтки-студентки; міцна підтримка старости, на якого котила бочку чотири роки поспіль, перші балакання з людиною, чиє "добрий був день, я з податкової" обсміювалось на семінарах.
перші дві сесії, нерви і відчуття того, що камені обійдено, серце збережено, горде ймення студента захищено.
другий курс був туманно-альбіонним. але з нього почались люди, без яких зараз ніяк. ще одна Орестівна Оленка, безсонні ночі і смішки по телефону замість вивчення семінарів. пані Ірена, з якою познайомились методом "каблучка-хлопець-кава". паралельні сесії на журфаці з Дацею, чиє маніакальне прагнення віднайти всі мої (і не тільки) шпаргалки, шокує досі.
третій курс перечікувався тихенько, згадуючи слова Б.Й.Тищика про те що до "тієї сесії ви не студенти", знайомство (і перша 26-ка) з нинішнім керівником диплому, перший (і майже останній) талон та закоханість до крим.процесу. сесію ми-то пережили. співаючи smoke on the water і вивчаючи віршик "о чем поют воробушки в последний день зимы? мы дожили, мы вижили, мы живы, живы мы", який став епіграфом наступних сесійних катувань.
четвертий рік пройшов під гаслом криміналістики, класифікації боєприпасів, тішенням що пишу подвійно курсові по Івану Павлу ІІ та по зброї а ще тим, що було зроблено стільки речей, переосмислено стільки вагань, помилок, справ, що й зараз усвідомити дивно що стільки ми зрозуміли.
ми вчили влітку деки на даху. тобто одна Оленка пеклась на даху, інша ж зубарила конституційне в хаті, ховаючись від спеки. ми трусили колінами перед комісією (ну тобто я, бо секретарем був підозріло веселий М.А.Г.), роздруковували гору тестів на вступ і я вперше пила ті всі енергетичні напої. і отримала першу роботу.
тішилось коли довгоочікувані списки підтвердили, що я на омріяній спеціалізації. коли "по дурі" вибралась тема диплому з керівником. коли писалось, вчилось, перероблялось за пів години до здачі.
серце завмирало, коли одягала мантію.
коли усвідомлювала що 5 років минули мов день.
коли підкидала ту шапочку, ловила і думала, що ця мить варта тих ночей, ручок, конспектів, паперу та кави.
дай Боже.
щоб надалі було тільки краще.
щоб мати силу захищати речі, які потрібно, відкидати те, що прожило свій вік.
щоб бути мужніми для правди.
щоб бути справді достойними свого звання випускника юридичного факультету імені Івана Франка.
*
а слова Гаудеамусу пам'ятала ще зі школи, співали окрилено та безмежно щасливо:)
майбутні прокурори:)
нам це вдалось, ми все з тобою пройшли!
та, мене теж пре та фотка:)
і я тішусь тим селфі більше твого!:)
подавали документи на три факультети (як свідчить карточка із результатами ЗНО: ж-ки, юрфак, історичний) в перший же ж день. пережили нервомотанку, тисняву на кібернетично-бог-зна-якому-факультеті, вистояли чергу в добу (була 603-ю, молилась би пройти бо не усвідомлювала молода-зелена як тоті списки та й складаються). потім молилась, як в Антонича, на сонце що полум'яним сходить маком, би пройти по рейтингу, здавала творчий на журфаці і... подавала в скорім часі оригіналі.
а тоді - перший завзятий курс.
пари у Неллі Василівної, доведення її на першій же лекції до лікарні, перша трійка і просипання тієї ж логіци, перші сльози і пристрасть до кави.
знайомство з Угруком в бібліотеці, посмішки від того що обидві - наймолодші абітурієнтки-студентки; міцна підтримка старости, на якого котила бочку чотири роки поспіль, перші балакання з людиною, чиє "добрий був день, я з податкової" обсміювалось на семінарах.
перші дві сесії, нерви і відчуття того, що камені обійдено, серце збережено, горде ймення студента захищено.
другий курс був туманно-альбіонним. але з нього почались люди, без яких зараз ніяк. ще одна Орестівна Оленка, безсонні ночі і смішки по телефону замість вивчення семінарів. пані Ірена, з якою познайомились методом "каблучка-хлопець-кава". паралельні сесії на журфаці з Дацею, чиє маніакальне прагнення віднайти всі мої (і не тільки) шпаргалки, шокує досі.
третій курс перечікувався тихенько, згадуючи слова Б.Й.Тищика про те що до "тієї сесії ви не студенти", знайомство (і перша 26-ка) з нинішнім керівником диплому, перший (і майже останній) талон та закоханість до крим.процесу. сесію ми-то пережили. співаючи smoke on the water і вивчаючи віршик "о чем поют воробушки в последний день зимы? мы дожили, мы вижили, мы живы, живы мы", який став епіграфом наступних сесійних катувань.
четвертий рік пройшов під гаслом криміналістики, класифікації боєприпасів, тішенням що пишу подвійно курсові по Івану Павлу ІІ та по зброї а ще тим, що було зроблено стільки речей, переосмислено стільки вагань, помилок, справ, що й зараз усвідомити дивно що стільки ми зрозуміли.
ми вчили влітку деки на даху. тобто одна Оленка пеклась на даху, інша ж зубарила конституційне в хаті, ховаючись від спеки. ми трусили колінами перед комісією (ну тобто я, бо секретарем був підозріло веселий М.А.Г.), роздруковували гору тестів на вступ і я вперше пила ті всі енергетичні напої. і отримала першу роботу.
тішилось коли довгоочікувані списки підтвердили, що я на омріяній спеціалізації. коли "по дурі" вибралась тема диплому з керівником. коли писалось, вчилось, перероблялось за пів години до здачі.
серце завмирало, коли одягала мантію.
коли усвідомлювала що 5 років минули мов день.
коли підкидала ту шапочку, ловила і думала, що ця мить варта тих ночей, ручок, конспектів, паперу та кави.
дай Боже.
щоб надалі було тільки краще.
щоб мати силу захищати речі, які потрібно, відкидати те, що прожило свій вік.
щоб бути мужніми для правди.
щоб бути справді достойними свого звання випускника юридичного факультету імені Івана Франка.
*
а слова Гаудеамусу пам'ятала ще зі школи, співали окрилено та безмежно щасливо:)
майбутні прокурори:)
нам це вдалось, ми все з тобою пройшли!
та, мене теж пре та фотка:)
і я тішусь тим селфі більше твого!:)