Feb 15, 2011 18:32
к.м.н. Артамонова О.В.
Впевненість в тому, що представники виду Homo sapiens заслуговують наддбайливого відношення до себе в порівнянні з членами інших видів, з прадавніх часів вкоренилася в людському суспільстві. Таку особливу етику стосовно власного виду доктор філософії Річард Райдер назвав відізмом (”speciesism”). Не варто заперечувати, що будь-яка істота, яка еволюціонувала під тиском природного відбору, apriori егоїстична. Етичне питання стосовно рівня, на якому повинен закінчуватися альтруїзм (на рівні сім´ї, нації, раси, виду чи всього живого), пов´язане з дискусійним питанням стосовно рівня, на якому варто чекати прояву альтруїзму відповідно з еволюційною теорією. Але, усвідомлюючи бажання власних “егоїстичних генів”, у людини є шанс змінити їх прагнення і виправдати своє положення мислячої субстанції.
В сучасній науці панує думка про те, что тварини в наукових дослідженнях є лише інструментами для контролю і вимірювань, тобто вони існують для людини. Але існує і інший аттитюд, який наділяє цінністю усяку живу істоту. Будь-якій тварині притаманний певний уклад життя в своєму природному середовищі, який виражає інтереси цієї тварини. Ці ж інтереси виражають претензії, які конкурують з інтересами інших живих істот. Людина, як носій моралі, повинна враховувати інтереси тварин нарівні зі своїми, а не відводити їм другорядну роль.