Сборник революционной поэзии
Собрание стихов от активистов и простых людей. Все взято из интернета, поэтому некоторые не подписаны, а значит автор их не известен. Кто узнает свой стих или знает автора, пишите в комментарий - будем добавлять. Страна должна знать своих героев!
Сборник будет пополняться периодически.
Наслаждайтесь:
Вежливы люди в вежливом Крыме
В вежливой форме вежливо просят.
Как-то не хочется ссориться с ними,
Ведь даже оружие вежливо носят.
Вежливы каски, по масками лица,
Вежливы даже, поверьте. машины,
Вот, полюбуйся на это, столица,
Вежливый - это, по-нашему, мирный.
В вежливом небе летают вертушки,
Вежливо лопасти в небе стрекочут.
Вежливый катер не хочет войнушки.
Он патрулирует. Вежливо очень.
Я извиняюсь. Страшно было.
Стреляли в джип из автомата
И вслед ругались громко матом,
А я спасался, что есть силы.
Прошу прощенья у спецназа
За то, что предал. Было жутко.
Попасть бы в Киев на минутку
Я б поклонился всем и сразу.
Боясь за жизнь родных и близких,
Я не бежал - поехал к другу.
Поверьте, не было испуга:
В дороге я сосал ириску.
Кружил сначала по Донбассу,
Потом лететь хотел. Не дали.
Поймите, яйца ж не из стали...
И вот еще: не брал я кассу.
Нет ни счетов в швейцарских банках,
Про унитаз пусты базары.
А в Межигорье домик старый.
Домишко. Примус. Оттоманка.
Да разве я богат сверх меры?
Нет ни альтанки у затона,
Ни золотого нет батона,
Ни даже соляной пещеры.
То злые черти мутят воду.
Ну а теперь вопрос интимный.
Я настоящий. Легитимный.
Ну а соратники уроды.
Я извиняюсь, но по сути
Не понимаю что такое?
Страна бурлит. В ней нет покоя.
Так что ж молчит упрямо Путин?
Простите допустил, не ведал.
Хочу гарантий от Европы,
Еще борща хочу с укропом.
Дадут тогда назад приеду.
Я президент. Гарант. И точка.
Все остальное незаконно.
Но скоро встанут терриконы.
Сметут. Я это знаю точно.
Простите - говорю я с болью.
Был мудаком. Довел до жути.
Но что ж молчит проклятый Путин,
Молчаньем в рану сыпля солью?
Вы извините, я у друга
Гарантий ждать не перестану
И, зуб даю, бороться стану.
Сосу ириску. Не испуган.
Пойду работать. Я ж не трутень.
Есть опыт. Если что завгаром.
Меня не мучают кошмары.
Смущает лишь молчащий Путин.
От гнёта "ВОРА" и "УБИЙЦ"
Народ восстал против режима...
И баррикады возвели,
дав всем понять,
что в правде-СИЛА!!!
Погибло много человек,
На Небесах теперь ГЕРОИ!!!
В историю они вошли,
как символ мира и покоя!
Я люблю свою страну,
люблю народ живущий во всём мире!
И не позволю никому,
сломить СВОБОДУ УКРАИНЫ!!!
Слава Героям!!! Слава Великой Украине и Великому Храброму Народу!!!
С любовью к Украине: Александр Болотников ©
http://vk.com/dj.ziplock
Стріляють в моїх українців на майдані,
Київ в вогні палає днями…,
ховають рідних синів мами…,
мені болить у грудях до нестями…
Стріляють в моїх українців за мрію,
за те, що в майбутнє своє вірять…
в очах не згасає надія,
поки прапорів блакить майоріє ….
Вбивають моїх українців за волю,
за те, що за власний народ горою…
Навіки лишились герої,
пішли із життя за нас з тобою…
Пробачте…. пробачте…. пробач, Україно,
що був для тебе справжнім сином…
Пробачте…. пробачте…. пробач мене мамо,
за те, що не прокинусь рано…
Автор: Юрій Матвійчук
Боюсь...
Я пострілів собі у спину,
Але стою за дім свій, за дитину
За нас...
Сміюсь...
У очі хлопцям я за сірими щитами,
Що рік тому десь я вважав братами
Бо помилявся...
Ділюсь...
Не тільки тим, що маю у кишенях,
А й тим, що в серці, не одну я жменю
Вже віддав...
Вклонюсь
Я тим, хто вже віддав своє життя,
І сподіваюся, що прийде каяття,
До тих катів...
Дивлюсь...
На рідну землю, що палає,
На те, що стало з моїм рідним краєм...
Боюсь...
Подивись у вікно, що ти бачиш назовні?
Чи горять у вогні барикади з людьми?
Спепелилось воно, хоч в душі невгамовні,
Зі щитами і вірою в серці дітьми.
Всі ми рівні, о Ненько,
Всі ми діти твої,
Всі ми любим рідненьку,
Хоч блукаєм в пітьмі...
Молода та прекрасна,
Ти навіки залишешся з нами,
Поки дух України не згасне,
На обличчі Твоїм незаслуженно шрами.
Так часто ми помилялись,
Та зараз стоїм за права України.
Щоб вороги дивувались,
На що ми готові заради країни!
Bazilikas 幽霊 Tyhovych
Для майдану.
Картина не іде із голови мені:
Як люди пожирають небокрай,
І шлях співає барабаном вибоїн...
Вчорашній геймер грає в контр-страйк
Реальними гранатами і зброєю.
Частина - у долоні - плеще "Ще!",
Частина скроні стискує - долонями...
А совість наша де? Розбита вщент?
Чого мовчить? Задумана? Залякана?
Дамоклів меч повис межи грудей?..
Не лізе сонце в горизонт-горлянку нам
Ковтком багряно-кислим каркаде.
© Семіаза
Герои не умирают?!
А ты скажи это матери,
Той, что сына теряет,
На Майдановской баррикаде....
Герои не умирают?!
Скажите об этом заранее,
Девушке, на руках у которой,
Парень лишился дыхания.
К сожалению, да, умирают,
Лишь души их станут сегодня
Для Матери с Папой Ангелом,
Бойцом из Небесной Сотни...
Максим Руденко 23.02.2014.
Герої не вмирають, вмирають вороги.
Герої завжди з нами у серці навіки!
Війною йшли на них, проте, вони стояли.
Спокою в думках своїх не знали...
Країну захищали й народ один, єдиний.
Свободу здобували і спів той солов'їний.
В кривавому бою вбивали їх нещадно,
Герої все стояли, стояли нездоланно...
Зайшло за хмари сонце, стемніло у очах
Почув повстанець постріл, побачив увесь жах...
На груди кров пішла, і дихати не сила.
Ворожая та куля, що ж ти наробила?
І тіло бездиханне вже падає на землю,
Палав в очах вогонь, тепер уже там темно...
Лежить герой-повстанець в холодній домовині.
Навіки йому слава!
Слава Україні!
(Олександр Дубок)
Мамо, не плач. Я повернусь весною.
У шибку пташинкою вдарюсь твою.
Прийду на світанні в садок із росою,
А, може, дощем на поріг упаду.
Голубко, не плач.
Так судилося, ненько,
Вже слово, матусю, не буде моїм.
Прийду і попрошуся в сон твій тихенько
Розкажу, як мається в домі новім.
Мені колискову ангел співає
I рана смертельна уже не болить.
Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває
Душа за тобою, рідненька, щемить.
Мамочко, вибач за чорну хустину
За те, що віднині будеш сама.
Тебе я люблю. I люблю Україну
Вона, як і ти, була в мене одна.
(автор: Оксана Максимишин)
Досить вбивати мою Україну!
Досить вбивать українських людей!
Слід подолати криваву руїну
ЗА переговори і ПРОТИ смертей.
Гей, президенте, сучий ти сину,
Ось, подивися, що ти натворив
Не пошкодував ти старого й дитину,
Стільки невинної крові пролив.
Ти заховався за "Беркута" спину
Знаєш - кінець панування твого
Ти відтягяєш чимдуж ту хвилину
Мало тобі уже скоєного?
Хто дав тобі право знущатись з народу?
Влада Росії чи хтось зокрема?
В тебе душа зрадницької породи
Й власної думки у тебе нема.
Ти обіцяв краще життя для народу:
Гроші, роботу, майбутнє, ЄС,
А поробив корумповану владу,
Для України - стабільний регрес.
В твої обіцянки ніхто вже не вірить,
Засунь їх у свій золотий унітаз,
Зречись президентства та їдь із країни,
Якщо не плануєш думать про нас.
Будь мужиком! Відірви свою дупу
Від, начебто, "найнеобхідніших" справ,
Змирися із рішенням свого народу,
Досить тих втрат, що ти вже завдав!
Ми не дамо гвалтувати країну,
Вичавить з неї всю її кров
Будем боротися ми без зупину
Доки в серцях є надія й любов.
За Україну! За мир і свободу
На барикадах герої повстали
Час віддавати владу народу
Люди диктатора не вибирали
Тож помолімось за кожну людину,
Що за нас душу Богу віддала
Також за їхні сім"ю і родину,
Бо кожна дружина і мати чекала.
Передовим козакам передайте
Ми - непереможна розпечена лава
Йдіть тільки вперед і не відступайте
СЛАВА УКРАЇНІ! ГЕРОЯМ СЛАВА!
Мальчиков укрывают флагами.
С головой.
Не вой, дура, говорю, твой - живой. Живой.
Он такой же, как они - тоже рвется в бой.
Долго трубку не берет. Но не вой.
Не вой.
Мальчиков кладут рядком.
Прям на мостовой.
Лиц не видно. Не смотри. И не вой. Не вой.
Твой такой же - как они - на передовой.
Разбирает мостовую по кускам.
Живой.
Мальчиков выносят строем.
Траурный конвой.
Не считай. Зажмурься. Помни, Бог с тобой.
Он придет. Под утро. Мятый и седой.
Ты отпустишь снова. Просто жди.
Не вой.
О. Кашпор
Там крик стояв й вони стояли,
Вогонь палав з усіх сторін,
І гучно постріли лунали,
А люди лиш хотіли змін.
Загибло тридцять, може більше,
Так повідомили у ЗМІ.
Чому? Щоб іншим жилось ліпше?
Чомусь не віриться мені.
Кажуть - у революції є жертви,
Так було завжди, так і є.
Але чому хтось мав померти,
Щоб ми отримали своє?
Не хочу смерті, хочу жити,
І щоб увесь народ мій жив.
Щоб без страждань росли тут діти,
Щоб кожен вірив і любив.
Та на бруківку впало тіло,
Той постріл відібрав життя.
У серце, що свободи хтіло,
В те що боролось до кінця.
Не мав він зброї, ні гранатів,
Ніс лише віру й правду ніс.
Помер від куль, від автоматів,
Помер й залишив море сліз.
Не маю слів, та й непотрібно,
Словами не повернеш вже,
Тих всіх красивих, мужніх, сильних,
Тепер хай Бог їх береже...
19.02.14 Алиса Лис
Здравствуй, мальчик за серым щитом,
Выполняющий мерзкий приказ!
Как же ты пожалеешь потом,
Что сегодня стреляешь в нас!
Ты кого защищаешь, сынок?
Тех, кто дал поглодать тебе кость?
Ну, зачем? Почему? Как ты мог?
Ты ведь в этой стране не гость!
Кучу денег притащишь домой,
Год не будешь вставать с дивана!
Только помни, на деньгах - кровь!
Кровь Сережёньки Нигояна!
Когда будешь лететь в Шарм - эль - Шейх,
Отдыхать после братоубийства,
За тобой потянется шлейф -
То проклятья за Юру Вербицкого!
Когда будешь лететь назад
И тащить шмотья чемоданы,
Не забудь, что это - глаза,
Те, что выбили на Майдане!
Когда будешь сыну и дочке
Покупать игрушки и велик,
Не забудь - это печень и почки,
Что отбили у вас в райотделе!
А когда квартиру получишь,
Голяком в теплой ванне ляг.
Вспомни парня, которого мучил
На морозе ваш толстый хряк!
Мальчик-мальчик… погоны померкнут,
Деньги кончатся… жизнь продлится!
И короткого слова «Беркут»
Ты до гроба будешь стыдиться!
Здравствуй девочка, на говномайдане,
Получили мы твой привет.
Не задерживайся в вражьем стане
Вот такой тебе наш совет.
Что ж ты ересь несешь дочурка,
Ты пьяна чтоль или под кайфом!?
Иль тебя надоумила дурка,
Что с тобою связалась скайпом?
Не считай мои деньги малыш,
Ты свои посчитай с майдана.
Потому ты наверно не спишь
Что не смыла с них кровь Нигояна!?
Если вступишь в гейропу вдруг,
Не дай Бог, конечно, но все же,
Не забудь оглядеться вокруг
Вдруг и ты проклят
З самого ранку тільки числа,
Скільки загибло, хто їх вбив.
Яка ж то сила є нечиста,
І хто країну так зганьбив.
Я тільки мовчки оглядаю,
Не можу війти й помогти.
Думками камінь в тих кидаю,
Що мали бути мов брати.
В тих, що на нас підняли зброю.
В тих, що вбивають мов тварин.
В тих, що забрали все герою,
Бо жити право мав і він.
Вони за кров, за смерть, за зраду,
Отримають свій гонорар.
Але ж клялись ви не на владу,
І не уникнете покар.
Закінчаться й у вас набої,
Покладете свій автомат.
Та не признають вас за своїх,
Ні ваша мати, ні ваш брат.
(с) Алиса Лис