(no subject)
В преддверии завтрашнего дня стараюсь отделаться от навязчивых мыслей. А они не отвязываются. Оксана Забужко вот захватила своим:
"Не руш моїх кіл - мої кола тобі не належать."
Так что вот вам текст, полностью-целиком. Вдруг отпустит?
НОВИЙ ЗАКОН АРХІМЕДА
- так, за переказом, мовив занурений
у роздуми Архімед римському легіонерові,
коли римське військо взяло Сіракузи.
NB: коло для давніх греків - не тільки
форма запису думки, а й символ цілості
та суверенності духовного життя взагалі.
Не руш моїх кіл - мої кола тобі не належать.
Ген-ген пароплавчик із морем зшива небосхил,
Потроху штормить, і безлюдніє пляж.
Починається нежить.
Збирай рушники й парасолі - не руш моїх кіл.
Вони самоправні - як в камінь вціловані морем,
Але і зникомі - піском-попід-вітром крихкі…
Як завтра наш світ упаде, мов Содом і Гоморра,
То власне тому, що над міру винищував кіл!
А я свої довго плекала (ховала, ростила…) -
Аж врешті крізь них проступило, мов фосфор,
різким,
Що - ні, не бувається ближче, ніж тіло до тіла,
У нашому світі!
Ніколи.
Ні в чому.
Ні з ким.
При чім же тут тіло?! О дзеркало, хто ця кобіта?..
А ти їй смієшся - мов зараз готовий на скін,
І все, що я можу насправді для тебе зробити, -
Кохати тебе, як пред Богом і морем:
НЕ рушачи кіл!
Про це - всі дерева-і-птахи (лопочучим листям!),
І риби у морі, і звірі у полі - про це ж:
НЕ РУШ МОЇХ КІЛ! - бо нема в них
для тебе користі,
Бо поза своїми - нічого в життю не знайдеш!
О, знав-таки мудрий, що каже, що так загаратав
Напаснику в очі - на двадцять потомних віків!..
І мовлю по-еллінськи: “ме му тос кікльос
тарате”, -
Мужчинам,
Імперіям,
Часу:
Не руш моїх кіл.
Родос, 29.04.2000
"Не руш моїх кіл - мої кола тобі не належать."
Так что вот вам текст, полностью-целиком. Вдруг отпустит?
НОВИЙ ЗАКОН АРХІМЕДА
- так, за переказом, мовив занурений
у роздуми Архімед римському легіонерові,
коли римське військо взяло Сіракузи.
NB: коло для давніх греків - не тільки
форма запису думки, а й символ цілості
та суверенності духовного життя взагалі.
Не руш моїх кіл - мої кола тобі не належать.
Ген-ген пароплавчик із морем зшива небосхил,
Потроху штормить, і безлюдніє пляж.
Починається нежить.
Збирай рушники й парасолі - не руш моїх кіл.
Вони самоправні - як в камінь вціловані морем,
Але і зникомі - піском-попід-вітром крихкі…
Як завтра наш світ упаде, мов Содом і Гоморра,
То власне тому, що над міру винищував кіл!
А я свої довго плекала (ховала, ростила…) -
Аж врешті крізь них проступило, мов фосфор,
різким,
Що - ні, не бувається ближче, ніж тіло до тіла,
У нашому світі!
Ніколи.
Ні в чому.
Ні з ким.
При чім же тут тіло?! О дзеркало, хто ця кобіта?..
А ти їй смієшся - мов зараз готовий на скін,
І все, що я можу насправді для тебе зробити, -
Кохати тебе, як пред Богом і морем:
НЕ рушачи кіл!
Про це - всі дерева-і-птахи (лопочучим листям!),
І риби у морі, і звірі у полі - про це ж:
НЕ РУШ МОЇХ КІЛ! - бо нема в них
для тебе користі,
Бо поза своїми - нічого в життю не знайдеш!
О, знав-таки мудрий, що каже, що так загаратав
Напаснику в очі - на двадцять потомних віків!..
І мовлю по-еллінськи: “ме му тос кікльос
тарате”, -
Мужчинам,
Імперіям,
Часу:
Не руш моїх кіл.
Родос, 29.04.2000