Воля народам - неволя казахам!
Тут натрапив на цікаву статтю про Колодзінського та його "Воєнну доктрину". Стаття мене зацікавила ось чому: вона особливо гарно лягає на мої тривалі дискусії з тими, кого можна назвати "бандеро-демократами".
От, скажімо, з бандеро-нацистами я жодних суперечностей не маю: вони кажуть щось типу "Бандера - мужик, Гітлер - тоже мужик, ти - сопля жидоліберастична, ми тебе уб'ємо як наші герої убивали всіх ворогів!" Ну, гаразд - що тут заперечиш, позиція цілком логічна і послідовна, принаймні з огляду на їхній інтелектуальний рівень.
А от "бандеро-демократи" - інша історія. Для них Бандера і бандерівці - герої боротьби за сильну демократичну українську державу під гаслом "Воля народам - воля людині!" Вони кажуть: от, нехороші поляки прийшли на наші землі, заважали демократичному волевиявленню українців, пацифікували їх. А потім їхні осадники в 1943 році почали вбивати українців - тож довелося оборонятись! Війна є війна!
Щоправда осадників переважно вивезли в Сибір ще в 1940, але дехто про це і знати не хоче. Як і про те, що "поляки" не були такою вже одностайною багатоликою шовіністичною істотою, як цього хотілося б "бандеро-демократам".
Михайло Колодзінський народився 26 липня 1902 р. в с. Поточиськах Городенківського повіту Галичини. Батьки, Франек Колодзінський і Анна з Буджаків Колодзінська охрестили сина в католицькому костелі (батько був римо-католиком і мав польське коріння). Згодом уже двадцятирічний Михайло написав заяву про перехід у греко-католицький обряд. У початковій школі Михайла вважали поляком, і він навіть пробував вступити в польську гімназію в Коломиї, але не склав іспиту через погане знання польської мови. Через це Колодзінський продовжив навчання в українських гімназіях у Городенці, а згодом у Коломиї, які й стали для нього школою національного виховання.
До речі, це не перша згадка про сільських поляків Галичини, які погано знали польську мову. Навскидку згадаю хоча б
"Адась повторював лише кінцівки, бо не мав ще й трьох років, окрім того, він охочіше говорив по-українськи. Мені було уже шість років, я уже розуміла, що я полька, і намагалася говорити по-польськи."
Дещо не схоже на родину пацифікаторів-осадників, чи не так? Однак саме такі часто й ставали жертвами політики, розробленої їхнім земляком-поляком (по батькові), та ще й на базі польської героїки
"На прикладі польських повстанців ми бачили, що люде, які хотіли волі для свойого народу не перебирали в засобах до її осягнення. Чому ж би нам не йти шляхами, вказаними історією? Треба крови, даймо море крови, треба терору, заведім пекольний, треба пожертвувати матеріяльні добра, не лишім собі нічого. Маючи на меті вільну українську державу, йдім до неї всіми засобами й всіми шляхами. Не стидаймося мордів, грабіжі й підпалів. У боротьбі нема етики. Етика в війні це останки рабства, накиненого переможцями побідженим. Не дбаймо про добре імня та опінію в світі, бо хоч як не були б ми ідейними в своїй боротьбі, нас усе будуть називати бандитами. Кожний шлях, що веде до нашої найвищої мети, без огляду на те, чи називається він у других героїзмом чи підлотою, є нашим шляхом."
Як можемо побачити, винищення поляків у Галичині та Волині було заплановане задовго до 1942-43 років. Навіщо ж вигадувати, буцімто така політика виникла як реакція на дії АК?
"Наше повстання не має тільки за завдання зміну політичного устрою. Воно мусить вичистити Україну з чужого, ворожого елєменту й з недоброго власного, ріднього. Тільки під час повстання буде нагода вимести буквально до останньої ноги польський елємент із З[ахідних] У[країнських] З[емель] і в цей спосіб закінчити польські претенсії про польський характер цих земель. Польський елємент, що буде чинно ставити спротив мусить улягти в боротьбі, а решту треба зтероризувати й примусити до втечі за Вислу. Бо не можна до цього допустити, щоб по здобуттю З.У.З., польський елємент міг тут жити побіч Українців. З.У.З. в будучій Українській Державі має бути чистий під національним оглядом, бо ці землі мають особливе значіння для будучої Української держави, й тому не буде часу на боротьбу з польським елєментом, якщо би такий ще вийшов нерозтрощений зовсім з повстання. [...] Треба пам’ятати, що чим більше пропаде під час повстання ворожого елєменту, тим легше буде відбуватися будова Української держави й тим сильнішою вона буде."
І тим більш смішним є аргумент про те, що ОУНівцям чужого не треба було, лише етнічні землі українців
З Казахстану треба одначе зробити укр[аїнську] домінію. Наша політика має видумати таку державну форму для Казахстану, щоби вона була приємлива для Казахів, які тут становлять більшість, одначе з огляду на своє кочівниче життя не можуть мати впливу на політичну долю своєї країни. Вони хочуть дальше випасати худобу і встидаються плуга, тому за якийсь час мусять згинути або зредукуватися до тої ролі, яку мають Індияни в Америці. Одначе все ж таки треба знайти таку політичну форму для Казахстану, яка подобалабися більше Казахам, як нинішна, хоч ця форма не змінить голого факту, що укр[аїнське] населення має мати верховну владу і що Казахстан має бути тісно злучений з Україною. Казахстан є наша азійська Україна - імперія України, за якою тужать молоді укр[аїнські] націоналісти.
Нічого не нагадує? Так-так це ж осадники! Українське населення, яке матиме верховну владу на чужих етнічних теренах. А як там щодо етнічних меншин в новій націоналістичній Україні - може, їм стане краще порівняно з "шовіністичною" Польщею?
"3 і пів міліона Жидів не виріжемо підчас повстання, як це проповідують деякі з націоналістів. Безперечно, що гнів українського народу до Жидів буде особливо страшний. Ми не маємо потреби цей гнів гамувати, противно [- маємо його] побільшувати, бо чим більше загине Жидів під час повстання, тим буде краще для української держави, бо Жиди будуть одинокою меншиною, яку не сміємо обхопити нашою денаціоналізаційною політикою. Всі иньші меншини, які вийдуть живими з повстання, будемо денаціоналізувати."
Отаке от. Жодної вам демократії для неукраїнців, жодних прав людини. Замість "шовіністичної" Польщі в мріях ОУНівця-поляка (по батькові) мала постати нацистська імперська Україна. Тому мені особисто зрозуміло: треба або визнавати адептів ідей Колодзінського своїми героями (але тоді мовчати про всілякі права людини з демократіями), або мріяти про цінності сучасної демократичної Європи - але казати правду про нацистський бік українського націоналізму.
Як там кажуть? Або хрестик зняти - або труси надіти? Отож.
P.S. Згадався ще Ольжич з його
Над диким простором Карпати - Памір,
Дзвінка і сліпуча, як слава,
Напруженим луком на цоколі гір
Ясніє Залізна Держава.
співзвучно з Колодзінським
Так що східні границі нашої держави повинні опиратися на Алтайських горах і Тян-шану