wszyscy zgadzają się ze sobą a będzie nadal tak jak jest
Про Польщу я вперше всерйоз ся задумав коли туди поїхав мій батько. Рік надворі був 1986, комсомольську путівку "туди" було дістати непросто - це ніби як зараз в космос злітати. Батько привіз копилку у вигляді заправки "Shell" і пласмасовий кораблик. Хвалився, що потрапив на прем'єру свіжого американського фільму - про те, як заможного маклера поміняли місцями з негром-жебраком. Для нас тоді це було неймовірно: як це так, свіжий ворожий фільм - одразу в соціалістичний кінотеатр?
Зі зростанням моєї національної свідомості зростало й усвідомлення Польщі як ворога. Спочатку це були козацькі часи: полська шляхта вбивала наших козаків. Потім - часи Другої Світової: польські шовіністичні загони нападали на мирні українські села Холмщини та Надсяння. Коли 1998 року я вперше приїхав до Польщі я не сумнівався, що майже кожен лях прагне моєї смерті.
Тим часом Польща виявилась доволі таки симпатичною країною зі зрозумілою мовою. В ній все було не як у нас: інші (рівніші) дороги, інакші автомобілі, автобуси, автобусні зупинки, крани в ванній, двері в туалеті, сміники, телефонні будки і т.д. Ще там усе було дешевше. На той момент (важко повірити) злотий коштував 80 наших копійок, обвалився він одразу ж по моєму приїзді додому. Звісно, я накупив у Польщі купу красивих зошитів, які в Києві були мені недосяжні - весь 11й клас я насолоджувався крутістю своїх зошитів :) Ще в Польщі все навкруги було обмальовано спрей-фарбою, в нас тоді більшість хуліганів не могла собі дозволити такий розкіш.
Майже одразу я почав робити спроби вивчити польську. На практиці в Каневі разом з нами в гуртожитку мешкали троє американців, одна американка - Дорота (її ім'я викликало в наших хлопців нездоровий блиск в очах) мала польське походження, себто народилася у Варшаві. З нею я й почав так-сяк спілкуватися польською.
В 2003 році я вперше приїхав до Перемишля і поспілкувався з місцевими українцями. Місто було обмальоване антиукраїнськими ґрафіті: видно було, що нас тут не люблять. Моя ненависть до польського імперіалізму, який нахабно окопував одвічно український Перемишль, сягнула свого піку.
Потім була поїздка за маршрутом Ковель-Варшава-Ґданськ-Білосток-Гродна. Це було останнє безвізове літо, тож ми з друзями вирішили скористатися нагодою. Я вперше побачив варшавську Праґу - район облуплених стін, смітників, пустирів, гопників і алкашів. От вона - хвалена Європа! В Ґданську я знову ж таки стусувався з місцевимим українцями - моїм друзям це виявилось нецікаво. Мало хто любить закерзонців :(
З часом поїздки в Польщу ставали все частішими. Виявилось, що отримати візу - це не так і складно. Я познайомився зі знаменитим Майором, потім він запросив мене на семінар для білоруських активістів у Пултуську - там був присутній Пьотрек "Довгий" Дуданович, з яким ми спілкуємось і донині. Зараз Пьотрек їде велосипедом через Чехію в бік Вірменії, щоб потім через Україну потрапити в Берестя. Це в нього такий велопробіг Варшава-Берестя :)
В 2007 році ми з Тарасом merkator_ua вперше поїхали автостопом через усю Польщу. Виявилося, що поляки доволі класно ставляться до українців, в тому числі - у прикордонних територіях. Заїхали в рідне село предків Тараса, коло Любачева. Місцеві показали нам руський цвинтар, стара пані Лейова згадала українські родини, які жили в селі до акції "Вісла". Загалом виглядало, що старші не підтримували депортації українців, а молоді все одно. Зрештою, в пам'ять про наших там лишився тільки цвинтар, на який іноді приїздять родичі похованих, а ще капличка при в'їзді в село, в якій ікони повито біло-червоноими та синьо-жовтими стрічками.
Автостоп у Польщі - штука зручна і приємна. На відміну від України, тут ніхто не думає, буцімто ти маєш йому щось платити за те, що він тебе підвозить. Загалом під час мандрів Польщею в мене склалось враження про поляків як більш відкритих і менш затурканих людей. Вже кілька разів нас - хлопців з дикого страшного Сходу - запршували на нічліг після десятка хвилин знайомства, годували, чаю чи пива наливали, ще й на трасу підвозили. Уявіть собі для порівняння аналогічну ситуацію в Україні: чи багато водіїв не лише підвезли, а й запросили б на нічліг двох мандрівників з Казахстану?
Перемишль за ці дев'ять років також змінився: нема вже антиукраїнських написів на стінах, місцеві українці не відчувають дискримінації, яка тут лютувала ще у 90-х. Польська молодь взагалі дуже добре ставиться до нашої країни: я познайомвся з багатьма молодими поляками, які з власної ініціативи вивчили українську мову, яку чимало українців в нас вивчати не вважають а потрібне. Змінилося й моє ставлення до Польщі і поляків: тепер для мене поляк в першу чергу не якийсь там карикатурний шляхтич-окупантич, а така ж людина, як і я, з такими ж мріями, прагненнями і оманами. З цього, власне, і треба виходити, говорячи про нашу непросту історію.
Пригадую, мені хтось дорікнув за те, що я назвав Польщу країною, що перебуває на крок попереду від України. Що ж, хтось може вважати це непатріотичним - його справа. Я ж вважаю непатріотичним брехати: в Польщі неможлива ситуація, яка склалася в Голованівську з місцевим феодалом Лозинським, неможливе й мовчання суспільства, що дізналось про таку дикість. А ще в Польщі студенти не знають як це - стояти на мітингах за гроші. По моєму, це і є щонайменше крок попереду щодо нашого болота.
Наша культура століттями розвивалась між Польщею та Росією. При чому Польща мимоволі стимулювала ефективніший розвиток українських продуктивних сил: скажімо для того, щоб конкурувати з єзуїтськими школами постала Могилянська академія, потреба конкуренції з польськими патріотично-спортивними товариствами пордила "Січ", "Сокіл", а потім "Пласт". Що ж відбувалось при контакті з Росією? Як на мене, лише погіршення якості всього українського: система Чічікових не спричиняє ефективної конкуренції, вона лише втягує суспільство у корупційно-бездарне сіре болото.
Зараз вплив Польщі на Україну мінімальний. Ми варимося у російському соку, ми знаємо хто така Собчак і хто такий Жиріновський - а про нашого західного сусіда не знаємо майже нічого. До речі, про Білорусь теж знаємо малувато, але Білорусь сама по собі така ж ментальна провінція Росії, як і ми.
Чим би закінчити цю розповідь? Польща - країна не ідеальна, але вона вже пройшла той шлях, який нам належить пройти. Звісно, там є купа соціальних проблем, купа дурних радикалів, поїзди вічно запізнюються і борщ готувати не вміють. Проте нам є чого повчитися в Польщі - зрештою, мудрі вчаться на чужих помилках, а дурнів і свої власні не навчають. Я гадаю, що кожен освічений українець має рівною мірою володіти польською та російською мовами - щоб мати можливість порівнювати наш Схід і наш Захід і робити з цього порівняння висновки. Щодо польського народу - то він значно ближчий нам і відкритіший до нас, ніж це здається вихованими за залізною завісою нашим громадянам - і не скористатися цим не завадить.
моя Білорусь