(no subject)
Дочитав нарешті книжку Еріка Райнера "Чому багаті країни забагатіли... і чому бідні країни залишаються бідними". Книжка загалом про те, що "якщо хочете стати успішними - не дивіться, що роблять країни, що вже є успішними, дивіться, що ці країни робили тоді, коли вони ставали успішними". Більш конкретно - що тотальне відкриття ринків і торгівля всіх з усіма не робить усіх однаково багатими, а дає так званий "ефект Матвія" ("хто має, тому дано буде і примножиться, а хто не має, у того відніметься і те, що має"). Автор стверджує, що взаємовигідна торгівля, яка призводить до зростання добробуту обох сторін, відбувається лише за умови, що обидві країни знаходяться на одному рівні промислового розвитку і у торгівлі ставку роблять на свій "хай-тек". Якщо ж одна країна буде спеціалізуватись на більш високотехнологічній продукції (наприклад сукні), а інша - на більш низькотехнологічній продукції (наприклад на немитій вовні), то вільна торгівля призведе до зубожіння другої країни (а Адам Сміт писав про блага ринку в час, коли Англія була одним з лідерів високотехнологічного виробництва і, відповідно, для Англії відкриті ринки були благом, але не для тогочасної Іспанії). Тому автор виступає за тимчасовий протекціонізм для власної високотехнологічної (це дуже важливо, низькотехнологічна трудомістка промисловість це так само погано, як традиційне сільське господарство) промисловості, поки власна промисловість не розвинеться до того рівня, який дозволить їй ефективно конкурувати на загальносвітових ринках. При цьому обмеження можливості імпорту не повинно означати низької конкуренції для внутрішнього виробника - воно повинно означати, що активна конкуренція має бути з іншими внутрішніми ж виробниками.
Ще з цікавого - збільшення площі насаджень у сільському господарству (щоб же ж наче побільший врожай отримати) неминуче призводить до падіння середньої урожайності при зростанні зусиль. Причина проста - як правило на найбільш підходящих землях вже вирощують, відповідно розширення площ відбувається за рахунок земель, які раніше не оброблялись через їхню нижчу якість (або якісь проблеми - відсутність інфраструктури і т.п.). Відповідно додаткові площі буде обробляти дорожче/важче, а врожай вони будуть давати гірший. Якщо подумати, то все абсолютно логічно і з цим можна погодитись навіть без розбирання конкретних випадків (автор розбирає), але особисто я якось просто ніколи не задумувався про таке.
Також з цікавого - книжку можна зрозуміти як певне обґрунтування того, навіщо потрібна держава в економіці (оскільки я себе маю за ліберала, то вважаю, що потрібно доводити необхідність держави десь, а не можливість її там відсутності). Справа в тому, що суспільство при розвитку саме по собі схильне розвиватись по певній траєкторії - як для нього природньо, через вже існуючи механізми, подібно до того, як вода сама по собі біжить по рівчачках у заглиблення, а от вверх не біжить. Причому немає жодних гарантій, що "нормальний" і "природній" шлях розвитку буде одночасно "найкращим", "шляхом до добробуту". Ба більше - навіть побіжний погляд на світову історію дає зрозуміти, що нормою є швидше бідність і неефективність, а успішні країни - то швидше винятки з загальної маси. А вже якщо суспільство хворе, то тим більше "нормою" для нього буде шлях до бідності. Гарним прикладом цьому є Україна з середини 90-х до кінця нульових - всі, хто міг розкрадали країну і потроху ділились з тими, кому пощастило менше (і через робочі місця, і через низову корупцію, і через банальні продуктові пакети "до дня..." чи перед виборами). І всіх загалом це більш-менш влаштовувало. А от щоб вийти такого порочного кола, прийняти і зрезалізувати рішення, що багатьом не вигідні у найближчій перспективі, але у у більш віддаленій - ведуть до процвітання і може бути необхідна держава. Бо держава, як суб'єкт, що витрачає не свої гроші, "може собі дозволити" вкладатись у необхідне, але збиткове і це вкладання з часом дає позитивний результат у позадержавній економіці (традиційні приклади - витрати держави на озброєння, на фундаментальну науку, на космос). Хоча тут, звичайно, не все так однозначно, бо немає гарантій, що держава буде поводитись саме так (не складно уявити, що до влади можуть прийти популісти і країна загрузне у злиднях).
Але найбільшу емоцію викликав один з додатків, де наводяться поради з книжки Філіпа фон Хорніка "Австрія понад усе" (1684 рік) у дев'яти пунктах щодо того, як правителю зробити свою країну багатою і процвітаючою. Певною мірою поради застаріли (наприклад порада шукати поклади золота і срібла), але загалом ці поради (1684 рік!) є більш розумними, ніж поради багатьох наших експертів-економістів. Подібні емоції я відчував, коли одного разу на канікулах в селі знайшов прадідусеву підбірку з різними матеріалами по сільському господарству і у вирізках з дореволюційних газет описувались деякі навіть не речі, а технології і підходи, які були більш прогресивними і правильними ніж ті, що використовували селяни як у власних господарствах, так і у колгоспі.
Оригінал цього запису загубився десь у Мріях
http://plantago.dreamwidth.org/26578.html
Ще з цікавого - збільшення площі насаджень у сільському господарству (щоб же ж наче побільший врожай отримати) неминуче призводить до падіння середньої урожайності при зростанні зусиль. Причина проста - як правило на найбільш підходящих землях вже вирощують, відповідно розширення площ відбувається за рахунок земель, які раніше не оброблялись через їхню нижчу якість (або якісь проблеми - відсутність інфраструктури і т.п.). Відповідно додаткові площі буде обробляти дорожче/важче, а врожай вони будуть давати гірший. Якщо подумати, то все абсолютно логічно і з цим можна погодитись навіть без розбирання конкретних випадків (автор розбирає), але особисто я якось просто ніколи не задумувався про таке.
Також з цікавого - книжку можна зрозуміти як певне обґрунтування того, навіщо потрібна держава в економіці (оскільки я себе маю за ліберала, то вважаю, що потрібно доводити необхідність держави десь, а не можливість її там відсутності). Справа в тому, що суспільство при розвитку саме по собі схильне розвиватись по певній траєкторії - як для нього природньо, через вже існуючи механізми, подібно до того, як вода сама по собі біжить по рівчачках у заглиблення, а от вверх не біжить. Причому немає жодних гарантій, що "нормальний" і "природній" шлях розвитку буде одночасно "найкращим", "шляхом до добробуту". Ба більше - навіть побіжний погляд на світову історію дає зрозуміти, що нормою є швидше бідність і неефективність, а успішні країни - то швидше винятки з загальної маси. А вже якщо суспільство хворе, то тим більше "нормою" для нього буде шлях до бідності. Гарним прикладом цьому є Україна з середини 90-х до кінця нульових - всі, хто міг розкрадали країну і потроху ділились з тими, кому пощастило менше (і через робочі місця, і через низову корупцію, і через банальні продуктові пакети "до дня..." чи перед виборами). І всіх загалом це більш-менш влаштовувало. А от щоб вийти такого порочного кола, прийняти і зрезалізувати рішення, що багатьом не вигідні у найближчій перспективі, але у у більш віддаленій - ведуть до процвітання і може бути необхідна держава. Бо держава, як суб'єкт, що витрачає не свої гроші, "може собі дозволити" вкладатись у необхідне, але збиткове і це вкладання з часом дає позитивний результат у позадержавній економіці (традиційні приклади - витрати держави на озброєння, на фундаментальну науку, на космос). Хоча тут, звичайно, не все так однозначно, бо немає гарантій, що держава буде поводитись саме так (не складно уявити, що до влади можуть прийти популісти і країна загрузне у злиднях).
Але найбільшу емоцію викликав один з додатків, де наводяться поради з книжки Філіпа фон Хорніка "Австрія понад усе" (1684 рік) у дев'яти пунктах щодо того, як правителю зробити свою країну багатою і процвітаючою. Певною мірою поради застаріли (наприклад порада шукати поклади золота і срібла), але загалом ці поради (1684 рік!) є більш розумними, ніж поради багатьох наших експертів-економістів. Подібні емоції я відчував, коли одного разу на канікулах в селі знайшов прадідусеву підбірку з різними матеріалами по сільському господарству і у вирізках з дореволюційних газет описувались деякі навіть не речі, а технології і підходи, які були більш прогресивними і правильними ніж ті, що використовували селяни як у власних господарствах, так і у колгоспі.
Оригінал цього запису загубився десь у Мріях
http://plantago.dreamwidth.org/26578.html