(no subject)
Хвиля дужчає i вiтер чи не свище.
Скоро осiнь, все мiниться швидкоплинно.
Змiна, Постуме, цих фарб розчулить швидше,
анiж подруги убору перемiна.
Дiва тiшить до вiдомих меж, властиво,
трохи лiктя чи колiна - вся розрада.
Тож вiдраднiше прекрасне поза тiлом:
нi обiйми неможливi, анi зрада.
Надсилаю тобi Постуме, цi книги.
Що в столицi? Замiсть справи лише жести?
Як там Цезар? В чому клопiт? Все iнтриги?
Все интриги i, напевно ж, ненажерство.
Я сиджу в своїм саду, горить свiтильник.
Час нi подруг, нi знайомих не закине.
Замicть ницих цього свiту ачи сильних -
лише стишене дзижчання комашине…
Зелень лавра наливається до дрожу.
Дверi навстiж, запорошене вiконце.
Кинутий стiлець, опорожнiле ложе.
У тканинi - полуденне спите сонце.
Понт шумить крiзь огорожу чорних пiнiй.
Чийсь вiтрильник з вiтром б'ється коло мису.
Но розсохлому ослонi - Старший Плiнiй.
Дрiзд щебече у чупринi кипарису.