Душа-обідранка

[piligrimgrim]

Ще ніколи так не тужила.
Начеб мольфар обізлився
І скликав голодних вітрів легіони
Гострозубими пащеками в душу
Мені.

Вітри-обідранці дмухають щосили,
Напинаючи душу кволим вітрилом,
Ниточка за ниточкою рветься вона -
Розсипається в порох - його вбирають у себе
Вітри.

Щоки їх наждакові
Розчленовують душу,
Ковтають її шматками,
Випльовуючи те, що розміром
Завелике.

Посаджена на протязі, клаптями
Тріпочу, буцім крильми.
Голки, чи клею, чи скотчу - катма…
Туга - то кров пошматованих душ.
Кровоточу.

Чим прогнівила мольфара,
Що нацькував він вітри?
То невтямки. Чи протезом
Замінити душу-обідранку,
Чи просто бути з тобою поруч
Завжди?
* * * * * * * * * * * *
Всюди… Повсюди Ти.
Речі, і люди, і звуки,
Вулиці, час і слова -
Все буцім змовилося:
Сиреною сигналізує про тебе.

Всюди. Повсюди Ти.
Речі змінити не складно.
Вулиці іншого міста
Вилікують од людей,
Котрі нагадують вперто:

Всюди. Повсюди. Ти.
Час… Тільки час не змінити.
Дьогтем масти календар,
Все ж палімпсестно визирне
Спогад бодай би один;
Кеглі зіб'є до останньої
У намагання здаватись
Сильною хоч би при тобі.
Тільки єдина халепа:
Всюди, повсюди Ти.