Найцікавіші молодіжні проекти з петриківкою
Влітку цього року на Дніпропетровщині відбувся конкурс «Петриківка очима сучасної молоді», де учасники змагалися за головний приз - подорож до Парижа. Вони демонстрували свої творчі здобутки та ідеї використання петриківського розпису в найрізноманітніших сферах. На участь у конкурсі була подана величезна кількість робіт - як професійних, так й аматорських. Вже давно відомі і домінанти, і переможці, і, можливо, вже й забули про цей конкурс. Але ми ще раз переглянули роботи усіх учасників, обрали найцікавіші, на наш погляд, роботи й поставили по декілька запитань їхнім авторам.
Іра Міщенко на участь в конкурсі подала незвичну роботу - розписаний мотоцикл. Розпис виконаний з великою майстерністю, дуже добре підібрані кольори та розроблена чудова композиція. І взагалі цей байк можна вважати справжнім шедевром.
Petrykivkapaint: Іро, Ви десь навчалися петриківського розпису?
Іра: В детстве я ходила в ДДТ (дом детского творчества) закончила школу и поступила в Петриковское училище (Петриківське професійно-технічне училище №79 - прим. ред.).
Petrykivkapaint: У кого виникла ідея розписати байк?
Іра: У заказчика давно была мечта об оранжевом мото с росписью, но он долго не мог найти человека, который взялся бы за это дело. Сам эскиз и подборку цветов для палитры делала сама, ему только показала варианты, остановились на этом.
Petrykivkapaint: В якому напрямі, на вашу думку, сьогодні має розвиватися розпис: підлакові сувеніри, тестиль, графіка, інтер’єр чи, можливо, ось в таких ексклюзивних та індивідуальних виробах?
Іра: На мой взгляд, конечно в эксклюзиве, очень приятно знать, что вещь одна и ей нет повтора. А в будущем очень хотелось видить роспись в текстиле и графике.
Володимир Гурін подав на конкурс чудовий чайник на білому тлі та розпис на темному фоні. Він - один з небагатьох авторів, котрий дуже добре малює петриківський розпис на чорному фоні та має свій яскраво виражений стиль. Попри свою нелегку долю (він вже декілька років не стає на ноги через тяжку травму), Володимир продовжує займатися творчістю. Він працює не тільки в техніці петриківського розпису, а й в живописі та графіці. Також він є автором дипломного проекту дизайну аеропорту, оздобленого петриківським розписом, однак про це поговоримо окремо.
Petrykivkapaint: Де ви навчалися петриківському розпису?
Володимир: Я навчався три роки в Петриківському училищі №79, після чого вступив до Київського національного авіаційного університету на спеціальність «художник-конструктор (дизайнер)».
Petrykivkapaint: Майже всі ваші роботи виконані на чорному тлі, що не є традиційною петриківкою. Чи пробували ви працювати на білому фоні і чому вас приваблює чорний?
Володимир: Як і кожен художник, вивчаючи основи традиції розпису, я взяв щось традиційне, але й додав своє, тому переважно люблю працювати на темному тлі. Мені подобається та чіткість та яскравість фарб, яка виходить. Також на мене справили велике враження роботи моєї майстрині з Петриківки Пікуш Надії Андріївни. ЇЇ роботи - це щось! Тому, мабуть, я й віддав перевагу такому розпису, тим паче всім, хто купує мої роботи, більше подобається розпис на чорному фоні. Але, як є можливість попрацювати з хорошими виробами із дерева, малюю на чистому тлі.
Petrykivkapaint: Як ви думаєте, в якому напрямі сьогодні має розвиватися петриківка: підлаковий сувенір, текстиль, інтер’єр, графічний дизайн, можливо, полотно?
Володимир: Петриківка сьогодні, звичайно, має залишатися максимально традиційною, але мені б дуже хотілося максимально інтегрувати її в сучасні сфери дизайну - і в текстиль, і поліграфію, всюди, де можливе використання народних мотивів. Якщо чесно, то мені хотілося, щоб петриківські роботи якомога більше виставляли на рівні з живописними картинами на полотнах.
Наталія Грачова подала на участь в конкурсі ескіз мальовки, за якою на сьогодні вже створили масштабний розпис на стіні будівлі молодіжного етнопоселення Стопудівка на Дніпропетровщині. Робота має ще й своє особливе значення - таким чином авторка зізнавалась у любові до рок-н-ролу.
Petrykivkapaint: Ви десь навчалися петриківському розпису?
Наталія: Справи зі справжніми майстрами петриківського розпису я не мала, на превеликий жаль. Моєю першою вчителькою стала добра знайома, художниця за спеціальністю. Вона погодилась навчити мене саме азам петриківки, займались ми десь місяць, а може, й менше.
Petrykivkapaint: Як з’явилася ідея створити та реалізувати такий масштабний проект? Хто чи, можливо, що надихнуло вас на це?
Наталія: На це мене дійсно дехто надихнув, це був подарунок на день народження. Ця людина вкрай важлива для мене, вона сильно вплинула на моє життя, зокрема на творчість. Вона породила в мені безмежну любов до музики, до рок-н-ролу та, звичайно, надихала малювати)
Petrykivkapaint: На вашу думку, в якому руслі петриківський розпис має розвиватися сьогодні: підлакові сувеніри, інтер’єрний розпис, текстиль з вишивкою чи графічний дизайн?
Наталія: Я вважаю, сувенірів якраз вдосталь, та деякі з них абсолютно безглузді, а от якісних текстильних та вишитих виробів хотілося б побільше, тим паче на сьогодні, згідно з політичною ситуацією в країні, такі національні прояви в одягу були б дуже популярні. В інтер’єрі також хотілося б бачити більше якісних розписів, це досить добре сприймається у публічних місцях. Графічний дизайн, мабуть, сьогодні найпопулярніша сфера, отже непогано було б оформлювати таким чином наші вітчизняні сайти, поширювати петриківську графіку в інтернеті, друкувати книжки в такому стилі й багато чого іншого.
Даша Панфілова подала на участь в конкурсі неймовірну сукню з петриківським розписом. В порівнянні з усіма іншими сукнями, оформленими петриківкою, це справжній фешн.
Petrykivkapaint: Ви десь навчалися петриківському розпису?
Даша: Навчатися петриківці я почала ще в ранньому віці, велика дяка моїй вчительці Вероніці Юріївні, яка мене всьому навчила!
Petrykivkapaint: Як з’явилася ідея проекту з сукнею?
Даша: Ох і багато ж пережила подій ця сукня... Виготовила я її для своєї подруги на конкурс краси, що проводили на одному літньому кемпі (зовсім не серйозна подія, але сил було докладено вдосталь, та й часу теж, тому ми сподівалися на перемогу). Ох і довго ж ми потім сміялися, коли судді конкурсу нам заявили, що професійно виконана сукня не може приймати участь в конкурсі аматорських робіт. Ми до такої "невдачі" поставились досить по-філософськи, індиферентно переглянулись з подругою та й віднесли сукню на інший конкурс, де вона мала великий успіх!
Petrykivkapaint: Яка реакція оточуючих на цю сукню? Зокрема, що кажуть дівчата?
Даша: Реакція на такі й подібні речі дуже позитивна, останнім часом молодь все частіше звертає увагу на традиційні українські вироби, тож, на маю думку, вони мають велике майбутнє.
Валерія Лавренко є ініціатором соціального проекту з розпису паркану петриківкою. Перш за все, цей проект представляє важливість як соціально важливий, бо до створення паркану були долучені студенти, які мали на меті створити красу в непристосованому місці, тому техніка виконання тут відходить на другий план.
Petrykivkapaint: Яка головна мета розписаного паркану? Результат, сама дія чи реакція?
Валерія: Важлива і дія, і результат. У нашій команді, яка розписувала паркан, лише одна людина малювала петриківкою більш-менш вправно (після художньої школи), решта 6 чоловік - дилетанти. Але для нас, дилетантів, чудовою була саме можливість доторкнутися до мистецтва. Це був суперський релакс. А щодо результату, то у моєму гуртожитку з’явилось місце для фото, і це приємно!!!
Petrykivkapaint: Що важливіше в таких проектах - мистецька чи соціальна значимість?
Валерія: Як ви сказали, то не було "високе мистецтво", та ми й не заявляли таких претензій. Важливим було те, що власник станції технічного обслуговування напроти цього паркану довго розпитував нас про те, чому такий малюнок, а не графіті. Важливо те, що після цього у гуртожитку петриківкою спробувало малювати ще чоловік з десять. Звичайно, соціальне на першому місці.
Petrykivkapaint: Чому петриківка? Що, інші народні мистецтва сьогодні є не затребуваними?
Валерія: Не всі уявляють, наскільки цей вид декору може бути прикладним. У мене особисто флешка є з петриківським розписом і ручка. Правильна інформаційна кампанія, демонстрація виробів - і народне мистецтво можна повернути у вжиток.
Аліна Шакович подала на участь в конкурсі свій проект трьох розписаних вуликів. Вони наскільки позитивно «заряджені», що важко не посміхнутися, дивлячись на них. До того ж, структура розпису відсилає нас до перших петриківських майстрів, котрі ще не мали художньої освіти, чіткого уявлення про основи композиції тощо.
Petrykivkapaint: Ви десь навчалися розпису?
Аліна: Спочатку я навчалась у ЦПР (Центр позашкільної роботи), а зараз я навчаюсь у Дніпропетровському театрально-художньому коледжі на відділенні ДПМ (Декоративно-прикладне мистецтво) зі спеціалізацією «Петриківський розпис».
Petrykivkapaint: Як виникла ідея розписати вулики?
Аліна: Ідея виникла просто. Я і мій батько хотіли щось незвичне побачити на вуликах. Тому, підібравши фарби, ми вирішили зробити їх у техніці петриківського розпису. Розписаних вуликів ми не бачили, тому вирішили взяти саме цей стиль.
Petrykivkapaint: Чим ви керувалися, розписуючи вулики, творили імпровізовано, за покликом серця чи був чіткий план?
Аліна: Чіткого плану не було. Але це й не було імпровізацією. Я визначила розташування композиції на вуликах і просто почала діяти! Мені було приємно це робити. Отже, це і було поштовхом для робити!
Анна Григоренко запропонувала до участі в конкурсі розпис на традиційній вибіленій стіні, але у сучасному українському будинку.
Petrykivkapaint: Де ви навчалися петриківському розпису?
Анна: Я ходила до художньої школи, де викладали петриківський розпис. І дуже полюбляю створювати щось нове в цій техніці. Але я, мабуть, дуже прискіпливо ставлюсь до малюнку.
Petrykivkapaint: Розкажіть детальніше про цей проект.
Анна: Цей розпис був виконаний в житловому будинку в місті Дніпропетровськ ще в 2009 році. Будинок здебільшого виконаний в українському стилі. Як бачите, колір був вибраний архітектором для органічного переходу. Вибрані були здебільш теплі кольори, задля затишку мешканців цієї будівлі.
Petrykivkapaint: Що кажуть господарі про своє нове житло?
Анна: Їм дуже сподобався мій розпис. Вони були в захваті від роботи, на її виконання у мене пішло приблизно два місяці. Знаю, що цей будинок посів 3 місце в конкурсі архітектури та дизайну в номінації «Помешкання» 2009 року.
Іра Міщенко на участь в конкурсі подала незвичну роботу - розписаний мотоцикл. Розпис виконаний з великою майстерністю, дуже добре підібрані кольори та розроблена чудова композиція. І взагалі цей байк можна вважати справжнім шедевром.
Petrykivkapaint: Іро, Ви десь навчалися петриківського розпису?
Іра: В детстве я ходила в ДДТ (дом детского творчества) закончила школу и поступила в Петриковское училище (Петриківське професійно-технічне училище №79 - прим. ред.).
Petrykivkapaint: У кого виникла ідея розписати байк?
Іра: У заказчика давно была мечта об оранжевом мото с росписью, но он долго не мог найти человека, который взялся бы за это дело. Сам эскиз и подборку цветов для палитры делала сама, ему только показала варианты, остановились на этом.
Petrykivkapaint: В якому напрямі, на вашу думку, сьогодні має розвиватися розпис: підлакові сувеніри, тестиль, графіка, інтер’єр чи, можливо, ось в таких ексклюзивних та індивідуальних виробах?
Іра: На мой взгляд, конечно в эксклюзиве, очень приятно знать, что вещь одна и ей нет повтора. А в будущем очень хотелось видить роспись в текстиле и графике.
Володимир Гурін подав на конкурс чудовий чайник на білому тлі та розпис на темному фоні. Він - один з небагатьох авторів, котрий дуже добре малює петриківський розпис на чорному фоні та має свій яскраво виражений стиль. Попри свою нелегку долю (він вже декілька років не стає на ноги через тяжку травму), Володимир продовжує займатися творчістю. Він працює не тільки в техніці петриківського розпису, а й в живописі та графіці. Також він є автором дипломного проекту дизайну аеропорту, оздобленого петриківським розписом, однак про це поговоримо окремо.
Petrykivkapaint: Де ви навчалися петриківському розпису?
Володимир: Я навчався три роки в Петриківському училищі №79, після чого вступив до Київського національного авіаційного університету на спеціальність «художник-конструктор (дизайнер)».
Petrykivkapaint: Майже всі ваші роботи виконані на чорному тлі, що не є традиційною петриківкою. Чи пробували ви працювати на білому фоні і чому вас приваблює чорний?
Володимир: Як і кожен художник, вивчаючи основи традиції розпису, я взяв щось традиційне, але й додав своє, тому переважно люблю працювати на темному тлі. Мені подобається та чіткість та яскравість фарб, яка виходить. Також на мене справили велике враження роботи моєї майстрині з Петриківки Пікуш Надії Андріївни. ЇЇ роботи - це щось! Тому, мабуть, я й віддав перевагу такому розпису, тим паче всім, хто купує мої роботи, більше подобається розпис на чорному фоні. Але, як є можливість попрацювати з хорошими виробами із дерева, малюю на чистому тлі.
Petrykivkapaint: Як ви думаєте, в якому напрямі сьогодні має розвиватися петриківка: підлаковий сувенір, текстиль, інтер’єр, графічний дизайн, можливо, полотно?
Володимир: Петриківка сьогодні, звичайно, має залишатися максимально традиційною, але мені б дуже хотілося максимально інтегрувати її в сучасні сфери дизайну - і в текстиль, і поліграфію, всюди, де можливе використання народних мотивів. Якщо чесно, то мені хотілося, щоб петриківські роботи якомога більше виставляли на рівні з живописними картинами на полотнах.
Наталія Грачова подала на участь в конкурсі ескіз мальовки, за якою на сьогодні вже створили масштабний розпис на стіні будівлі молодіжного етнопоселення Стопудівка на Дніпропетровщині. Робота має ще й своє особливе значення - таким чином авторка зізнавалась у любові до рок-н-ролу.
Petrykivkapaint: Ви десь навчалися петриківському розпису?
Наталія: Справи зі справжніми майстрами петриківського розпису я не мала, на превеликий жаль. Моєю першою вчителькою стала добра знайома, художниця за спеціальністю. Вона погодилась навчити мене саме азам петриківки, займались ми десь місяць, а може, й менше.
Petrykivkapaint: Як з’явилася ідея створити та реалізувати такий масштабний проект? Хто чи, можливо, що надихнуло вас на це?
Наталія: На це мене дійсно дехто надихнув, це був подарунок на день народження. Ця людина вкрай важлива для мене, вона сильно вплинула на моє життя, зокрема на творчість. Вона породила в мені безмежну любов до музики, до рок-н-ролу та, звичайно, надихала малювати)
Petrykivkapaint: На вашу думку, в якому руслі петриківський розпис має розвиватися сьогодні: підлакові сувеніри, інтер’єрний розпис, текстиль з вишивкою чи графічний дизайн?
Наталія: Я вважаю, сувенірів якраз вдосталь, та деякі з них абсолютно безглузді, а от якісних текстильних та вишитих виробів хотілося б побільше, тим паче на сьогодні, згідно з політичною ситуацією в країні, такі національні прояви в одягу були б дуже популярні. В інтер’єрі також хотілося б бачити більше якісних розписів, це досить добре сприймається у публічних місцях. Графічний дизайн, мабуть, сьогодні найпопулярніша сфера, отже непогано було б оформлювати таким чином наші вітчизняні сайти, поширювати петриківську графіку в інтернеті, друкувати книжки в такому стилі й багато чого іншого.
Даша Панфілова подала на участь в конкурсі неймовірну сукню з петриківським розписом. В порівнянні з усіма іншими сукнями, оформленими петриківкою, це справжній фешн.
Petrykivkapaint: Ви десь навчалися петриківському розпису?
Даша: Навчатися петриківці я почала ще в ранньому віці, велика дяка моїй вчительці Вероніці Юріївні, яка мене всьому навчила!
Petrykivkapaint: Як з’явилася ідея проекту з сукнею?
Даша: Ох і багато ж пережила подій ця сукня... Виготовила я її для своєї подруги на конкурс краси, що проводили на одному літньому кемпі (зовсім не серйозна подія, але сил було докладено вдосталь, та й часу теж, тому ми сподівалися на перемогу). Ох і довго ж ми потім сміялися, коли судді конкурсу нам заявили, що професійно виконана сукня не може приймати участь в конкурсі аматорських робіт. Ми до такої "невдачі" поставились досить по-філософськи, індиферентно переглянулись з подругою та й віднесли сукню на інший конкурс, де вона мала великий успіх!
Petrykivkapaint: Яка реакція оточуючих на цю сукню? Зокрема, що кажуть дівчата?
Даша: Реакція на такі й подібні речі дуже позитивна, останнім часом молодь все частіше звертає увагу на традиційні українські вироби, тож, на маю думку, вони мають велике майбутнє.
Валерія Лавренко є ініціатором соціального проекту з розпису паркану петриківкою. Перш за все, цей проект представляє важливість як соціально важливий, бо до створення паркану були долучені студенти, які мали на меті створити красу в непристосованому місці, тому техніка виконання тут відходить на другий план.
Petrykivkapaint: Яка головна мета розписаного паркану? Результат, сама дія чи реакція?
Валерія: Важлива і дія, і результат. У нашій команді, яка розписувала паркан, лише одна людина малювала петриківкою більш-менш вправно (після художньої школи), решта 6 чоловік - дилетанти. Але для нас, дилетантів, чудовою була саме можливість доторкнутися до мистецтва. Це був суперський релакс. А щодо результату, то у моєму гуртожитку з’явилось місце для фото, і це приємно!!!
Petrykivkapaint: Що важливіше в таких проектах - мистецька чи соціальна значимість?
Валерія: Як ви сказали, то не було "високе мистецтво", та ми й не заявляли таких претензій. Важливим було те, що власник станції технічного обслуговування напроти цього паркану довго розпитував нас про те, чому такий малюнок, а не графіті. Важливо те, що після цього у гуртожитку петриківкою спробувало малювати ще чоловік з десять. Звичайно, соціальне на першому місці.
Petrykivkapaint: Чому петриківка? Що, інші народні мистецтва сьогодні є не затребуваними?
Валерія: Не всі уявляють, наскільки цей вид декору може бути прикладним. У мене особисто флешка є з петриківським розписом і ручка. Правильна інформаційна кампанія, демонстрація виробів - і народне мистецтво можна повернути у вжиток.
Аліна Шакович подала на участь в конкурсі свій проект трьох розписаних вуликів. Вони наскільки позитивно «заряджені», що важко не посміхнутися, дивлячись на них. До того ж, структура розпису відсилає нас до перших петриківських майстрів, котрі ще не мали художньої освіти, чіткого уявлення про основи композиції тощо.
Petrykivkapaint: Ви десь навчалися розпису?
Аліна: Спочатку я навчалась у ЦПР (Центр позашкільної роботи), а зараз я навчаюсь у Дніпропетровському театрально-художньому коледжі на відділенні ДПМ (Декоративно-прикладне мистецтво) зі спеціалізацією «Петриківський розпис».
Petrykivkapaint: Як виникла ідея розписати вулики?
Аліна: Ідея виникла просто. Я і мій батько хотіли щось незвичне побачити на вуликах. Тому, підібравши фарби, ми вирішили зробити їх у техніці петриківського розпису. Розписаних вуликів ми не бачили, тому вирішили взяти саме цей стиль.
Petrykivkapaint: Чим ви керувалися, розписуючи вулики, творили імпровізовано, за покликом серця чи був чіткий план?
Аліна: Чіткого плану не було. Але це й не було імпровізацією. Я визначила розташування композиції на вуликах і просто почала діяти! Мені було приємно це робити. Отже, це і було поштовхом для робити!
Анна Григоренко запропонувала до участі в конкурсі розпис на традиційній вибіленій стіні, але у сучасному українському будинку.
Petrykivkapaint: Де ви навчалися петриківському розпису?
Анна: Я ходила до художньої школи, де викладали петриківський розпис. І дуже полюбляю створювати щось нове в цій техніці. Але я, мабуть, дуже прискіпливо ставлюсь до малюнку.
Petrykivkapaint: Розкажіть детальніше про цей проект.
Анна: Цей розпис був виконаний в житловому будинку в місті Дніпропетровськ ще в 2009 році. Будинок здебільшого виконаний в українському стилі. Як бачите, колір був вибраний архітектором для органічного переходу. Вибрані були здебільш теплі кольори, задля затишку мешканців цієї будівлі.
Petrykivkapaint: Що кажуть господарі про своє нове житло?
Анна: Їм дуже сподобався мій розпис. Вони були в захваті від роботи, на її виконання у мене пішло приблизно два місяці. Знаю, що цей будинок посів 3 місце в конкурсі архітектури та дизайну в номінації «Помешкання» 2009 року.