Остап Вишня - 2
Утащил у novoross-73.
http://novoross-73.livejournal.com/27061.html#cutid1:
ТРИДЦЯТЬ СРIБНИХ
(Iсторична розвiдка)
I
Був колись, як ви знаете, недоброї, бородатої пам'яті, професор Грушевський.
Вiн науковими своiми розвiдками остаточно й переконливо довiв, що ота мавпа, вiд якої, за Дарвiном, пiшла людина, - так мавпа та була з українцiв.
I що ви гадаете, i могло буть, бо при розкопках недалечко од piчки Ворскли було, як каже професор Грушевський, знайдено двi волосини - одна жовта, а друга блакитна. Так жовта волосина - з правого в тої мавпи вуха, а блакитна - з лiвого.
Проти фактiв не попреш.
- А що ж уже говорити про скiфiв, половцiв, татар i т. д.? - гостро науково запитуе професор Грушевський.
- Вони теж були украiнськi!
У скiфської кам'яної баби, як тiльки придивишся, ви побачите в руках копистку, а в половецької - праника.
А на їxнїx стойбищах знаходять силу черепiв: то скiфсько-українскi баби на базарах глечиками бились.
Щодо татар, то тут уже нiякiсiнького сумнiву нема.
Чингис-хан - вiн так тiльки писався, а насправдi це був Чингисович-Ханенко, вiд якого ото й пiшли київськi магнати Ханенки.
Хан Батий - це Кiндрат Батийчук, що проживав на Батиевiй гopi, а потiм ото помандрував до татар, де й заханував...
I так аж до Київської Pyci, коли вже навить горобцi i тi цвiрiнькали по-українському.
Наука - вона наука.
I коли скажете тепер послiдовникам Грушевського, що Київська Русь була праматiр'ю й колискою трьох братнiх народів i їxнix культур: росiйського, українського й бiлоруського, вони вам одразу:
- А двi волосини бiля Ворскли - жовта й блакитна?
- А копистка й праник у сiфсько-половецьких бабiв?!
- А черепки?!
- А Чингисович-Ханенко й Батийчук?!
- А горобцi?!
Отака їхня icтopiя... Древня. Старовинна.
II
Грушевський з бородою, чи борода з Грушевським, заiсторичились i в icтopiї України новiтнiх часiв...
Як тiльки ото 1917 року зацентрорадились, навкруги бороди Грушевського зосередилися панки та полупанки, якi остаточно вiдшлiфували своє, хочете кредо, хочете гасло, що з того часу правило й править їм у життi за слiпучий провiдний маяк.
Кредо те (чи гасло) складаеться з двох, сказати б, частин:
1. Кому?
2. За скiльки?
«Кому» - це в подалышй icтopiї вiдомо.
«За скiльки» - тут icтopичнi данi остаточно не виясненi, бо не завжди можна зiбрати документи. Один з послiдовникiв Грушевського, з яким погодилися вci, розв'язав цю справу емпiричним способом, а саме:
- Iуда, - каже, - продешевив, а ми будемо так. Скiльки дадуть, але не дешевше тридцяти срiбних!
I пiшло.
Центральна рада, не вiдклаладаючи справи в довгу шухляду, одразу продала Украiну нiмцям. Це, як ви знаете, було 1918 року.
Нiмцi Украiну купили, а саму Центральну раду перепродали "гетьмановi" Скоропадському.
Украiнський народ замахнувся, i Скоропадський скоро впав.
Як Пилип з конопель, вискочила на короткий час директорiя, ота сама, що:
У вагонi директорiя,
Пiд вагоном територiя.
За нею iз неi ж виткнувся Симон Петлюра...
Часу i в директорiї з Петлюрою, чи в Петлюри з директорiєю було вже й дуже небагато, бо народ швидко пiдходив, а проте й за цей короткий час устигли вони продатися аж тричi: перше - Пiлсудському, друге - Антантi i трете - бiлогвардiйському генераловi Денiкiну.
Хотiли продатися й бiлогвардiйському генераловi Врангелю, та не встигли, - Врангель уже був у Чорному мopi, а директорiя з Петлюрою, чи Петлюра з директоpieєю вмiли плавати тiльки по сухому...
Вигнав народ з територiї директорiю, i Денiкiна вигнав, i Врангеля...
Одне слово, витурив i продавцiв i покупцiв...
Тодi вже на численних чужих територiях на poзi столичних i не столичних улиць можна було бачити послiдовникiв Грушевського, що вигукували:
- Україна! Продається Україна! Можна всю! Можна вроздрiб! Дешево! Kyпiть, ваша екселенцiя!
- Скiльки хочете? - запитувала екселенція.
- Скiльки дасте!
III
Перед Великою Вiтчизняною вiйною у фашистсько-гестапiвськіх iнкубаторах понавилуплювалося чимало коновальсько-мельнико-бандерiвських гадюченят, що порозлазилися переважно на захiдних землях радянської України, засновуючи там своi «самостiйнi дiрки».
Caмі вони попродалися ще, що називаеться «на корто», у запортках, i вже потiм продавали, та й ще поде-куди продають, український народ рiзним закордонцям.
Кому?
Спочатку фашистським гестапiвцям.
Потiм - англiйцям.
Потiм - американцям.
А чесний народ всього свiту, коли побачить такого coбi продавця, з огидою одвертаеться, кидаючи презирливо: - Iуда!
А продавець улесливо усмiхаеться:
- Iуда, кажете! Хе-хе! Iуда тiльки один раз продав! Далеко iудi до нас! Хай умиється!
http://novoross-73.livejournal.com/27061.html#cutid1:
ТРИДЦЯТЬ СРIБНИХ
(Iсторична розвiдка)
I
Був колись, як ви знаете, недоброї, бородатої пам'яті, професор Грушевський.
Вiн науковими своiми розвiдками остаточно й переконливо довiв, що ота мавпа, вiд якої, за Дарвiном, пiшла людина, - так мавпа та була з українцiв.
I що ви гадаете, i могло буть, бо при розкопках недалечко од piчки Ворскли було, як каже професор Грушевський, знайдено двi волосини - одна жовта, а друга блакитна. Так жовта волосина - з правого в тої мавпи вуха, а блакитна - з лiвого.
Проти фактiв не попреш.
- А що ж уже говорити про скiфiв, половцiв, татар i т. д.? - гостро науково запитуе професор Грушевський.
- Вони теж були украiнськi!
У скiфської кам'яної баби, як тiльки придивишся, ви побачите в руках копистку, а в половецької - праника.
А на їxнїx стойбищах знаходять силу черепiв: то скiфсько-українскi баби на базарах глечиками бились.
Щодо татар, то тут уже нiякiсiнького сумнiву нема.
Чингис-хан - вiн так тiльки писався, а насправдi це був Чингисович-Ханенко, вiд якого ото й пiшли київськi магнати Ханенки.
Хан Батий - це Кiндрат Батийчук, що проживав на Батиевiй гopi, а потiм ото помандрував до татар, де й заханував...
I так аж до Київської Pyci, коли вже навить горобцi i тi цвiрiнькали по-українському.
Наука - вона наука.
I коли скажете тепер послiдовникам Грушевського, що Київська Русь була праматiр'ю й колискою трьох братнiх народів i їxнix культур: росiйського, українського й бiлоруського, вони вам одразу:
- А двi волосини бiля Ворскли - жовта й блакитна?
- А копистка й праник у сiфсько-половецьких бабiв?!
- А черепки?!
- А Чингисович-Ханенко й Батийчук?!
- А горобцi?!
Отака їхня icтopiя... Древня. Старовинна.
II
Грушевський з бородою, чи борода з Грушевським, заiсторичились i в icтopiї України новiтнiх часiв...
Як тiльки ото 1917 року зацентрорадились, навкруги бороди Грушевського зосередилися панки та полупанки, якi остаточно вiдшлiфували своє, хочете кредо, хочете гасло, що з того часу правило й править їм у життi за слiпучий провiдний маяк.
Кредо те (чи гасло) складаеться з двох, сказати б, частин:
1. Кому?
2. За скiльки?
«Кому» - це в подалышй icтopiї вiдомо.
«За скiльки» - тут icтopичнi данi остаточно не виясненi, бо не завжди можна зiбрати документи. Один з послiдовникiв Грушевського, з яким погодилися вci, розв'язав цю справу емпiричним способом, а саме:
- Iуда, - каже, - продешевив, а ми будемо так. Скiльки дадуть, але не дешевше тридцяти срiбних!
I пiшло.
Центральна рада, не вiдклаладаючи справи в довгу шухляду, одразу продала Украiну нiмцям. Це, як ви знаете, було 1918 року.
Нiмцi Украiну купили, а саму Центральну раду перепродали "гетьмановi" Скоропадському.
Украiнський народ замахнувся, i Скоропадський скоро впав.
Як Пилип з конопель, вискочила на короткий час директорiя, ота сама, що:
У вагонi директорiя,
Пiд вагоном територiя.
За нею iз неi ж виткнувся Симон Петлюра...
Часу i в директорiї з Петлюрою, чи в Петлюри з директорiєю було вже й дуже небагато, бо народ швидко пiдходив, а проте й за цей короткий час устигли вони продатися аж тричi: перше - Пiлсудському, друге - Антантi i трете - бiлогвардiйському генераловi Денiкiну.
Хотiли продатися й бiлогвардiйському генераловi Врангелю, та не встигли, - Врангель уже був у Чорному мopi, а директорiя з Петлюрою, чи Петлюра з директоpieєю вмiли плавати тiльки по сухому...
Вигнав народ з територiї директорiю, i Денiкiна вигнав, i Врангеля...
Одне слово, витурив i продавцiв i покупцiв...
Тодi вже на численних чужих територiях на poзi столичних i не столичних улиць можна було бачити послiдовникiв Грушевського, що вигукували:
- Україна! Продається Україна! Можна всю! Можна вроздрiб! Дешево! Kyпiть, ваша екселенцiя!
- Скiльки хочете? - запитувала екселенція.
- Скiльки дасте!
III
Перед Великою Вiтчизняною вiйною у фашистсько-гестапiвськіх iнкубаторах понавилуплювалося чимало коновальсько-мельнико-бандерiвських гадюченят, що порозлазилися переважно на захiдних землях радянської України, засновуючи там своi «самостiйнi дiрки».
Caмі вони попродалися ще, що називаеться «на корто», у запортках, i вже потiм продавали, та й ще поде-куди продають, український народ рiзним закордонцям.
Кому?
Спочатку фашистським гестапiвцям.
Потiм - англiйцям.
Потiм - американцям.
А чесний народ всього свiту, коли побачить такого coбi продавця, з огидою одвертаеться, кидаючи презирливо: - Iуда!
А продавець улесливо усмiхаеться:
- Iуда, кажете! Хе-хе! Iуда тiльки один раз продав! Далеко iудi до нас! Хай умиється!