Jun 08, 2014 22:59
Із січня я практично перестав писати. Після подій на Грушевського надто кардинально змінився світогляд. Досі не віриться, що це було зі мною: небо, що горить; вибухи; поранених виносять… Після смерті Нігояна, я розумію всю цінність смски мамі "я живий". В той день ми пішли спати за дві години до наступу "Беркуту".
У кожного хлопчика є дитяча мрія, побувати на війні. Тоді я вперше молився за мир. Напевно тоді став дорослим.
Ціною сотні життів, Януковича ми повалили. Мрії збулися, а от теорії рухнули. У книгах все виглядало інакше.
Досі не віриться, що Крим окупований, а на Донбасі іде війна. Що мої друзі там, де стріляють. Що моє покоління воює.
Ми зустрічалися на нудних мітингах біля пам'ятника Шевченка, на веселих акціях протесту, на цікавих вишколах і походах.
По одному, тихо і без пафосу ці хлопці ішли в Національну гвардію, армію, а з неї відразу на війну. Немає жодних слів про патріотизм. Все і так зрозуміло.
У мене зібраний наплічник. Є військовий квиток і квиток на потяг. Потяг відбуває завтра…