Третя війна з Росією: 6 таємних інструментів сталінізму. частина 4
Уся офіційна історія Москви та її завоювань - це суцільна хуцпа.
До неї, зокрема, належать твердження московської пропаганди про те, що Гітлер і Гімлер виношували людожерські плани «знищення 30 мільйонів слов’ян». Ця маячня донині нахабно тиражується на основі давно спростованих фальшивок - т. зв. «Застільних розмов Гітлера» і «Щоденників Гітлера», а також неіснуючого «Генерального плану “Ост”» та свідчень Нюрнберзького процесу, які вибивалися тортурами.
Наприклад, «так звані “Щоденники Гітлера”, вперше опубліковані в журналі "Штерн" і нібито написані особисто Гітлером. Ці щоденники були викриті як підробка в 1983 році. При хімічному аналізі паперу в його складі був виявлений відбілювач, який почали застосовувати при виробництві паперу лише з 1955 року. Незважаючи на те, що жоден нормальний історик не використовує ці сумнівні документи в якості аргументації в наукових суперечках, цитати з них частенько гуляють в антифашистській літературі. Саме завдяки подібній літературі і з’явився міф про теорію неповноцінності слов’ян в расовій політиці Третього Рейху» (див.: Разоблачение Генерального плана «Ост» и «Застольных бесед Гитлера». - Библиотека Питера Хедрука). Пропаганду не зупиняє навіть те, що автори фальшивих «Щоденників Гітлера» були засуджені німецьким судом за шахрайство до 4 років тюрми (див. статтю «Щоденники Гітлера» на сайті Вікіпедія).
Див. також: Ось як фальшували історичні фотографії у часи, коли не було фотошопу (фото)
4. Загороджувальні загони, випалена земля, масовий терор
СРСР був тюрмою народів, великим концтабором. Тож коли почалася німецько-радянська війна, то українці та інші народи сприйняли її як реальний шанс скинути ярмо. Гітлера сприймали як визволителя. Згідно з дослідженням російського письменника Володимира Батшева, під час війни в українських селах 81% населення були противниками радянської влади, в російських селах - 51%. Саме тому бійці радянської армії масово здавалися в полон або цілими полками переходили на сторону Гітлера.
Для запобігання катастрофи вже у серпні 1941 року радянське керівництво видало секретний наказ про створення штрафних частин і загороджувальних загонів. У липні 1942 року з'явився на світ знаменитий наказ № 227, що офіційно їх узаконив. Це було продовження перевіреної бойової практики, запровадженої ще Лейбою Бернштейном (Троцьким), який сформулював основоположний принцип Червоної армії: «червоноармієць повинен бути поставлений в умови вибору між можливою почесною смертю в бою ... і неминучою ганебною смертю від розстрілу, якщо кине позицію і побіжить назад». Тобто радянський солдат мав боятися своїх більше, чим ворога.
Служба у штрафбаті залишала мало шансів вижити. Солдат посилали на найнебезпечніші ділянки. Штрафники зазнавали втрат приблизно вшестеро більші, ніж регулярні частини. Середній солдат переживав 2-3 атаки, після чого гинув. Георгій Жуков увів практику розмінування мінних полів піхотою. Після того як піхота поглиблювалася вперед, засіявши поле відірваними кінцівками, заходили сапери і розміновували протитанкові міни. Таких солдатів часто посилали на вірну загибель для виявлення вогневих точок ворога.
Гірше, ніж штрафникам, доводилося тільки чоловікам, мобілізованим з територій, звільнених від окупації («чорна піхота»). Їх взагалі кидали в бій без обмундирування і зброї, щоб вони добули собі зброю в бою, «кров'ю спокутувавши ганьбу окупації». Був випадок, коли при штурмі цегельного заводу в Україні цим людям, багато з яких були ще підлітками, замість зброї видали цеглини, щоб вони імітували кидок гранати.
Величезною загрозою для Москви було прихильне ставлення радянського населення до гітлерівської армії та адміністрації. Для того, щоб нацькувати одних на других, застосовувалися партизанські загони, які часто діяли як бандформування.
«Так, партизани вбивали своїх людей. Вбивали тому, що їм треба було їсти. Хто ж віддасть безкоштовно продукти, якщо їх і так мало? Єдину корову, останню свиню, останню курку. Тому відбирали силою. Тих, хто чинив опір, убивали. У тому числі жінок. Що партизани робили найменше - так це воювали. Збиток, який вони заподіяли фашистським загарбникам, їхнім союзникам і посібникам, просто мізерний.
Нещодавно російський журнал «Родіна» навів цифру, що за три роки дій на всій окупованій території (від Балтійського моря до Чорного) партизани знищили всього-навсього 30-35 тисяч ворогів. Якщо розділити на 36 місяців, виходить менше тисячі на місяць. Від нещасних випадків і хвороб гинуло більше. Зате своїх співгромадян партизани знищили більше в 5-7 разів.
Ось вони з ким в основному воювали. Зі своїми.
Чому? Як я вже сказав, треба було їсти, а тому доводилося вбивати «несвідомих», які вважали, що життя їхніх власних дітей дорожче, ніж життя партійців і комсомольців, що сховалися в лісі. А, по-друге, партизани масово винищували так званих «німецьких пособників» і «зрадників». Німці призначали в селах на окупованій території якусь адміністрацію, а партизани цих людей методично вбивали і говорили, що знищують ворогів. Зручно, адже зброї у цих «пособників» не було, і нікому було за них заступитися». Про це розповідається у книзі Сергія Захаревича «Партизани СРСР. Від міфів до реальності».
«Той же Захаревич раніше написав книжку «Велика кров: як СРСР переміг у війні 1941-1945 рр». Там докладно розповідається, що перемогли більшовики ціною гігантських втрат. Образно кажучи, завалювали ворога трупами своїх громадян, поки він не задихнувся під цією горою мерців. Співвідношення втрат на першому етапі війни, до Сталінградської перемоги, було приблизно 1 до 8-9. Тобто на одного вбитого німця припадало 8-9 убитих радянських солдат, не рахуючи полонених. А в полон за перші два роки війни здалася вся довоєнна Червона Армія за чисельністю - це більше чотирьох мільйонів! На другому етапі війни співвідношення убитих було вже 1 до 3-4. Але все одно на користь німців» - розповідає Анатолій Тарас, засновник книжкового проекту «Невідома історія».
Для виснаження ворога Москва застосовувала тактику випаленої землі, спрямовану передусім проти власного населення. У наказі Ставки Верховного Головнокомандування № 0428 від 17.11.1941 р. читаємо: «1. Руйнувати і спалювати дотла всі населені пункти в тилу німецьких військ на відстані 40-60 км в глибину від переднього краю і на 20-30 км вправо і вліво від доріг. Для знищення населених пунктів у вказаному радіусі дії кинути негайно авіацію, широко використовувати артилерійський і мінометний вогонь, команди розвідників, лижників і партизанські диверсійні групи, забезпечені пляшками із запальною сумішшю, гранатами і вибуховими засобами.
2. У кожному полку створити команди охочих по 20-30 осіб для підриву і спалювання населених пунктів, в яких розташовуються війська противника...
3. При вимушеному відході наших частин на тій чи іншій дільниці відводити з собою радянське населення і обов'язково знищувати всі без винятку населені пункти, щоб супротивник не міг їх використовувати».
Окрім руйнування і спалення поселень, Москва здійснювала підрив гребель водосховищ, внаслідок чого десятки поселень просто змивалися водою (Істринське водосховище, Дніпрогес та інші). «У Днiпропетровську висадили хлiбокомбiнат разом з робiтниками. В Одесi при відступі Червоної Армії затопили приморськi квартали разом із жителями, а поранених червоноармiйцiв скинули в море разом з санітарними машинами. З Харкова вивезли сотні представників iнтелiгенцiї, для того щоб їх спалити в закритому будинку. В Уманi живими замуровували людей в льоху» (Юрій Шаповал. 22 червня 1941-го: героїзм і реальність).
