Бібліофаги
До дня народження Миколи Зерова на сайті "Суспільне. Культура" - матеріал про нього з коментарями двох філологів: В'ячеслав Левицький і я поділилися своїми думками (як виявилося, багато в чому суголосними) про великого культуртрегера. Ось що написав я:
Микола Зеров - не лише блискучий інтелектуал 1920-х. Це постать, актуальна доти, доки ми читаємо і міркуємо про українську культуру. Недавно я запостив у фейсбуці уривок із його роздумів про історію та сучасний стан українських перекладів - і перша реакція майже вcіх читачів була: "Ну як про сьогодні!" Не через те, що ми ходимо колами, а тому, що гостра і точна думка залишається актуальною.
Небагато знайдеться в нас критиків й істориків літератури, які б настільки системно бачили нашу культуру, хто б так влучно і гостро міг її описати. Був Зеров - і після цього просто соромно розводити ту демагогію, яка в нас нерідко маскується під інтелектуальність і патріотизм. Бо справжня розмова про те, чим ми були і є, може бути такою, як у зеровських статтях, книжках, лекціях.
А ще, звісно, він великий поет - один із найбільших у нашому ХХ столітті й, зізнаюся, мій найулюбленіший. Рильський, рецензуючи єдину його прижиттєву збірку, "Камена", зауважував: багато що там буде не зовсім зрозумілим навіть для досвідченого читача. "Але пощо ж писати так, щоб то потребувало коментарів? Відповім на це теж питанням: для чого взагалі писати книги?" От саме так: Зеров показав, що таке справжня складність поетичної мови - мови культури. І водночас ті ж самі вірші справляють глибокий емоційний вплив, бо їхня складність - єдиний спосіб зобразити те, про що йдеться: Київ, безнадія, вічність, культура.
Хороших видань Зерова не дуже багато: двотомник 1990 року, монументальне "Українське письменство" 2003-го. Давно є потреба в зібранні творів - бодай не повному, але добре підготованому. Сподіваюся, до цього дійде.