Без мови
Що буває, коли змінилося все - країна, історія, література, - але говорять про це все тією ж, совковою мовою, бо іншої не знають.
Випадково натрапив на фейсбук-сторінку якоїсь Шмакодявкінської райбібліотеки:
«…він з юних років вбирав у себе красу рідного слова, а згодом втілював її у своїх творах, що вражають емоційною глибиною та щирістю.
Його щира позиція та невтомна діяльність роблять його символом стійкості та незламності українського духу.
Цитати, що стали крилатими:
"Я пишу про те, що мене болить.", "Україна - це не територія, а цінність.", "Ми не здамося, ми будемо боротися за свою свободу." - ці слова NN стали крилатими, адже вони точно й лаконічно описують його особистість та його бачення України».
Це про [кого?]Жадана, звісно.
Понад чверть століття тому подібне пародіював Кожелянко («Твір учня 7-го класу чернівецької гімназії №58 23 вересня 1995-го. Тема: Патос українського патрійотизму в романі В. Кожелянка “Дефіляда в Москві”»), але ця мова так і не змінилася.