Починається прийом робіт на Шевченківську премію. Новий комітет, нові експерти - подивимося, що воно буде. Хороша нагода поглянути на те, що було.
Я люблю статистику задля статистики, і якщо ви теж, то ось для вас - деякі дані щодо Шевченківки за 32 пострадянські роки. Навіть не щодо премії взагалі, а тільки її книжкових номінацій, бо інші мене цікавлять менше.
Література, публіцистика, літературознавство, мистецтвознавство: 110 лавреатів.
По чотири премії отримали книжки видавництв «Український письменник» і «Ярославів Вал», по три - «Либідь», «Факт» і «Люта справа».
Перша пострадянська книжка, яка отримала премію, - «Золотосинь» (1992) Володимира Коломійця (у 1993 р.). Остання книжка-лавреатка, яка вийшла ще до Незалежності, - «Третя сторожа» (1991) Юрія Шереха (премія 2000 р.).
Жодної премії не отримали книжки, видані в 1996 і 2011 рр. По шість премій отримали книжки 1992 і 2004 років.
32 лавреати були номіновані в рік публікації. Найбільший проміжок між публікацією і премією - 48 років - у «Тигроловів» Івана Багряного (1944-1992). Того ж 1992 року премію отримав Борис Антоненко-Давидович за збірку «Смерть. Сибірські новели. Завищені оцінки» (1989); тобто через 65 років після видання повісті «Смерть» (1927). І Багряний, і Антоненко-Давидович нагороджені посмертно.
Найстаріший з пострадянських лавреатів - Юрій Шерех (91 рік), наймолодша - Євгенія Подобна (30 років). Посмертно премію отримав Василь Симоненко, який помер у 28 років.
На сайті премії є відомості про номінантів лише з 2012 року. Таким чином, можемо дізнатися, що за останні 12 років по шість разів висувалися і все ж не отримали премію Сергій Гальченко, Олександр Михайлюта, Олег Чорногуз (і ще Валерій Бебик, але він - не за книжки); по п’ять - Микола Боровко, Віктор Терен, Геннадій Щипківський; по чотири - Станіслав Бондаренко, Андрій Гудима, Валерій Гужва, Михайло Пасічник, Олег Романчук і Дмитро Степовик.
За 32 роки змінилося дев’ять голів комітету, найдовше на посаді перебували Іван Дзюба й Борис Олійник (по шість років).
Отже, спостерігаємо.