(no subject)
Дощ у вікно "Дарвіна", гастрономічно смачна їжа і відчуття себе in the middle of nowhere. Книжки-книжки-книжки. Ткнутися у пузо Сорокіна - штовхнули на вулиці - затоптати кедами його білі мешти, а натомість почути на свою адресу купу компліпентів. Слухати про його книжні світи - спокійні і дещо передбачувані, впевнені відповіді.
Андруховичів "Самогон".
Інтерв'ю з Віктюком - майже випадкове. Таке, щоби перед початком обнюхати одне одного, як дві собаки. Театр-Секс-Львів-Секс-Речі-Секс-Люди-Форум-Секс.
"Ти знаєш, що пахнеш щастям і схожа на красивого хлопчика? І ти не львів'янка, да? Тут таких не люблять. Ти - як я. Тільки живеш в інший час. Часто закохуєшся?" - "Буває так, що "зазазу" немає доволі довго, а буває так, що кілька разів на день в посмішку незнайомої людини." - "Ти вже стара. Ну, правда. От я - разів 20 на день. І припини пити так багато кави. Вона вбиває твою чуттєвість." - "Це взагалі-то планувалося як інтерв'ю." - "Що розказати моєму прекрасному хлопчику?"
Він матюкається, сміється і хапає за руки. Розповідає про дружбу з Ямамото, сержантів з одним яйцем, перше кохання і різницю між коханням і любов'ю. Перше - це кілька емоційних нот, обставини і атмосфера, декорації - бемолі і дієзи. Про "кахАння" - вимовляє з російським акцентом - як про щось тваринне і барабанне. "трахАння"? - "це ти сказала."
Неміряно коньяку з чаєм в перервах - псячий холод. Шампанське зранку - раз на рік я можу собі це дозволити. І, здається, у ці кілька днів я була у Львові чи не єдиною людиною, що бігала. Від "Віденської кави" до "Дзиґи", від "Дзиґи" до "Дарвіна", від "Дарвіна" до "Воскресіння". І, звісно, з усіх "понаєхавших", я була єдиною, хто дзвонив друзям і просив довести додому-кнайпи-пам'ятника в телефонному режимі. Бо вже багато років я гублюся у Львові, як папужка. Кожного разу розглядаю старі балкони і вголос ними милуюся. Кожного разу наражаюся на чийсь сміх: ти так само щиро дивувалася, що вони досі збереглися і минулого року. Нескінченна історія.
Андруховичів "Самогон".
Інтерв'ю з Віктюком - майже випадкове. Таке, щоби перед початком обнюхати одне одного, як дві собаки. Театр-Секс-Львів-Секс-Речі-Секс-Люди-Форум-Секс.
"Ти знаєш, що пахнеш щастям і схожа на красивого хлопчика? І ти не львів'янка, да? Тут таких не люблять. Ти - як я. Тільки живеш в інший час. Часто закохуєшся?" - "Буває так, що "зазазу" немає доволі довго, а буває так, що кілька разів на день в посмішку незнайомої людини." - "Ти вже стара. Ну, правда. От я - разів 20 на день. І припини пити так багато кави. Вона вбиває твою чуттєвість." - "Це взагалі-то планувалося як інтерв'ю." - "Що розказати моєму прекрасному хлопчику?"
Він матюкається, сміється і хапає за руки. Розповідає про дружбу з Ямамото, сержантів з одним яйцем, перше кохання і різницю між коханням і любов'ю. Перше - це кілька емоційних нот, обставини і атмосфера, декорації - бемолі і дієзи. Про "кахАння" - вимовляє з російським акцентом - як про щось тваринне і барабанне. "трахАння"? - "це ти сказала."
Неміряно коньяку з чаєм в перервах - псячий холод. Шампанське зранку - раз на рік я можу собі це дозволити. І, здається, у ці кілька днів я була у Львові чи не єдиною людиною, що бігала. Від "Віденської кави" до "Дзиґи", від "Дзиґи" до "Дарвіна", від "Дарвіна" до "Воскресіння". І, звісно, з усіх "понаєхавших", я була єдиною, хто дзвонив друзям і просив довести додому-кнайпи-пам'ятника в телефонному режимі. Бо вже багато років я гублюся у Львові, як папужка. Кожного разу розглядаю старі балкони і вголос ними милуюся. Кожного разу наражаюся на чийсь сміх: ти так само щиро дивувалася, що вони досі збереглися і минулого року. Нескінченна історія.