Коров’яча хвороба язику
Коров’яча хвороба язику
На перший погляд мова та язик дуже схожі між собою. І це правда, особливо, якщо шпарити суржиком, або поганою українською, яка, як і наші міста, є зросіщеною і "калькованою" ("канхвети", "нениравиться", "міроприємство" і т. ін.).
Та навіть правильна пісенна і солов'їна відрізняється від російської не тільки вимовою, граматикою чи лексикою, але й змістом, який мають схожі слова. Якщо дослідити ці розбіжности, стає зрозумілим і те, чим, як в тому анекдоті, відрізняються руські від українців. Не дарма ж у стародавніх літописах слово "язик" має значення "окремий нарід" ("...то нє словяни і нє Русь, а ініє язиці..."). І саме відповідно до стародавніх літописів і списків з них, Москва це „вся земля Суждальская, и Рязанская, и Муромская... яка не Русь" /1/.
Звідкіля походить мова та язик
Звісно, і українська мова мала на собі великий вплив інших народів. В першу чергу це кельти племені Русь, які на момент свого переселення були латинізовані /1/. Це тепер нам здається, що слова "рація", "сенс" це слова англійські, насправді ж вони і в англійську мову прийшли з латини. А слово "халепа" знаєте якого походження? Грецького. При чому і означає те саме "біда", "нещастя". Та що там, є думка, що сам Київ назвали Києвом греки-колоністи, коли побачили грізний "синій" ліс ("cyaneus" (грець.) - "темно-синій"), яким і зараз вкриті дніпровські кручі /2/.
Російська ж мова має інші джерела. І досі численні назви річок, озер, селищ, місцин утворені від кореня "мер", "мур", "мор", який у своїй назві мали пращури москвинів-росіян - фінські племена "меря", "мурома", "удморт". Прадавній народ країни Моксель (саме так називав територію теперішнього золотого кільця Росії Гільом де Рубрук в літо благости 1253 року) поступався у культурному розвитку своїм підкорювачам /3/. І якщо Русь тільки панувала над мерянами, то татари знищували і переселялись на нові землі цілими родами.
Цікаво, що при цьому Орда, принаймні на початку "іга", напрочуд толерантно ставилась до релігій підкорених народів, і християнство, яке на той час вже закріпилось у майбутній Московії, поширювалось далі. Отже, у церкві московити чули складні і малозрозумілі тексти церковно-слов'янською, а в татарських "канцеляріях" стикалися з уйгурицею /4/. При цьому намагання зробити з них русичів чи татар повинно було викликати цілком виправданий спротив.
Очевидно, саме з цієї "гримучої суміші": ненависті до зайд-загарбників, споконвічного приниження, рабства і неписемності, насильницького засвоєння не народної української, а книжної церковно-словянської мови, й народився "великий та могутній". Можливо з цим і пов'язане те спотворення багатьох слов'янських слів, зміст яких було викривлено, а вірніше адаптовано до душевної організації і реального життя їхніх нових носіїв - московитів.
Язик оксюморонів
Давно помічено, що однокоріневі слова в українській і російській мові часто мають різне і навіть протилежне значення. Наприклад, уродливий (вродливий) в українців означає "красивий", а у росіян, навпаки, "потворний, бридкий". "Лихий" у нас "злий", а російською "лихой" - "бравый, удалой". Слово "плохий" в сучасній українській мові відсутнє, але раніше воно означало "тихий, спокійний", а не "поганий, недобрий", як у росіян.
Саму назву "Україна", яка є стародавньою і народною, російські "науковці" виводять з сучасного російського слова "окраина", не звертаючи уваги на існування синоніму "Вкраїна" ("...серед степу широкого, на Вкраїні милій"). Доречі, знання характерного лише для нашої пісенної-солов'їної змінювання "у" на "в" на початку слова, викриває всю дурість сперечань про "в Україні - на Україні" /2/. Можна і так і так! Тільки для збереження ритму і музичності, потрібно казати "на Вкраїні". Ну, а як правильно казати російською, то "мені однаково...
А тепер проаналізуємо деякі слова, відмінності між якими в українській і російській мовах примушують замислитись і про відмінності цих двох народів. Отже, перший і головний оксюморон - "рабочая неделя". Слово "неділя" дословно означає "не діло", тобто вихідний, а 7 днів то є "тиждень" (белр. тыдзень, босн. sedmica, пол. tydzien, хрвт. tjedan, чес. tyden, словак. tyzden, словен. teden, блгр., срб. седмица). І тільки в російській і македонській мові (мкдн. недела) "неделання" продовжується всю "рабочую неделю".
Цікаво звучить також російське словосполучення "отдать честь". Українською це буде "віддати військове вітання" (блр. видаваты прывитання). Всіма іншими слов'янськими мовами це або щось накшталт "здоров'я бажати" (словен., хрвт. pozdrav, мкдн., срб., блгр. поздрав, пол. pozdrawiac) або "салютувати" (чес. salutovat).
Наводить на роздуми й російське поняття про "достоинство". Українською це слово перекладається і як "гідність", і як "вартість". Перше, це внутрішнє відчуття честі, а друге - грошовий еквівалент товару при купівлі-продажу. Щодо "гідності", то воно походить від слова "годний", тобто спроможний (блр. годнасць, пол. godnosc).
Дуже цікаве російське слово "мир" є одночасно антонімом слова "війна" і означенням планети Земля або всього людства. Та чи повірите ви, що етимологія цього слова полягає у надзвичайній миролюбності росіян до усього світу? В інших слов'янських мовах такого змішення понять немає: примирення і світ чітко відділені одне від одного (блр. прымірэнне, блгр. помирение, мкдн. помируванье, чес. smireni, мкдн. помируванье, пол. pojednanie, хрвт. izmirenje; блр. свет, блгр. свят, мкдн. светот, чес. svet, пол. swiat, хрвт. svijet).
Отже, можемо створити ще один оксюморон - "военный мир". Останнє слово, яке не дає мені спокою, це "караул". Річ навіть не в тім, що воно татарського походження і ніде більше у слов'янських мовах не зустрічається (укр. варта, мкдн. чувар, срб. стражар, блгр. охрана, хрвт. straza). Просто росіяни ще й інколи кричать "грабють, караул", і таким чином словосполучення "караульная служба"; стає досить двозначним.
Наприкінці трохи гумору... Слово "хватит" /5/. Українські відповідники це "достатньо" та "досить", які, вочевидь, є похідними від "до статку" та "до ситого стану". Тоді, хто, кого і по чому "хватит", тобто "схватит". Можливо, когось могли схопити за комірець, коли він занадто багато "хапав", або могла схопити "кандрашка", якщо перехопив "то там 100 грам, то тут 100 грам" або помішав біленьку з портвішком).
P.S.:
Я не філолог, але впевнений, що аналізуючи мову будь-якого народу можна багато про що дізнатися. Мова це душа нації, в якій відображається його історія. Це спадок минулих літ, які могли і не залишити по собі жодної "повісті", але у мові дещо неодмінно залишиться. Ще цікавіше порівнювати споріднені мови, якими у нашому випадку були українська, російська, білоруська, польська, хорватська, чеська, македонська, боснійська, сербська і болгарська. Зрозуміло, що для більш повної оцінки слов'янських мов потрібний набагато досконаліший інструмент ніж google translator. Буду вдячний за будь-який зворотній зв'язок.
Література:
1. Сергій Шелухін. Звідкіля походить Русь. Теорія кельтського походження Київської Руси з Франції. Прага: 1929. - 128 с.;
2. Сергій Шелухін. Україна - назва нашої землі з найдавніших часів. Прага: 1936. - 248 с.;
3. Гильом де Рубрук. Путешествие в Восточные страны Вильгельма де Рубрук в лето Благости 1253;
4. Володимир Білінський. Україна-Русь. Історичне дослідження. Книга перша. Споконвічна земля. К.: Видавництво імені Олени Теліги, 2013. - 384 с.
5. Олександр Клочан. Мова і язик - два способи мислення. Україна молода. 17.08.2016.
Андруй Володимарів ©
