"Грішниця" Ірини Печорної
Дуже пощастило "Грішниці" (Печорна написала), що відкрила я цей роман під час застуди, в іншому випадку до кінця не дочитала би.
А може, краще і не дочитувала би - дарма згаяний час. Нудний, нецікавий, хоча письменниця добрала до сюжету й мати-п’яничку, що продала 10-річну доньку за пляшку горілки, і сутенера-директора дитбудинку, і “порядних" повій "з нещасною долею", і чоловіків-садистів, і святу бабуню-травницю. Але й це розмаїття салату "олів'є" не врятувало роман, де нема жодної живої людини, свіжої думки, навіть описи природи виглядають непотрібними. Ну як могла 4-річна дитина сказати тьоті, що дала гроші на її операцію, таку фальшиву подяку: спасибі за життя - та ще й на ушко? Мабуть, мамуся з бабусею навчали півдня разом з тьотею-письменницею...
