Помаранчевий дарунок
Минулого року я зробила собі подарунок на Новий рік - цей жж. Цього року я неправильно загадала, що б хотіла собі подарувати ("стратіла" - казали у нас в школі), тому зробила собі інший подарунок - на Різдво - книжку Надійки Гербіш "Помаранчевий дарунок".
І тут уже потрапила точно в ціль!
По-перше, я взагалі люблю, як пише Надійка Гербіш. Байдуже, чи то "Теплі історії...", чи жж, чи статті для "Якобса"... ну, все, одним словом. Від того чомусь завжди стає тепло і затишно на душі.
По-друге, ця книжка має чудові ілюстрації. На кожній сторінці - такі милі, м'які малюнки Вікторії Кириченко. Я від них просто розтанула. Особливо, від самого Мишенятка. Його хочеться пригорнути і ніколи більше не відпускати, таке воно вже вийшло кавайне. Мені, принаймні.
Ну, і сама історія. Зразу попереджаю: у кінці книжки чекає облом. Облом у тому, що, здається, все тільки починається, а тут - остання сторінка. Не можеш повірити: може, сторінки злиплися? Але ні, таки остання. Втім, про Мишенятка обіцяють видати цілу серію (скоріше б!), тому не дивно, що таке відчуття, просто трохи сумно, що хорошого (як завжди!) так трохи! Хоча... думаю, дітям так навіть краще. Все-таки, книжка для них.
Ну, так історія. Це не просто пригоди. Це історія дорослішання і пізнання світу. Трохи іделічного світу (як завжди в Надійки Гербіш), але від того - ще більш жаданого.
Я ніколи не задумувалася, що світ можна пізнавати через кольори. Я забула, як це було у мене. Але разом з Мишенятком ніби сама стала маленькою (в усіх сенсах) і по-новому подивилася на все навколо.
Коротше кажучи, книжка - супер! І вигляд, і зміст, і навіть те, як вона склеєна (добротно, саме, як для меншеньких) - все на висоті. Я точно подарую цю книжку племінникові, і взагалі, при нагоді, ще комусь із дітей. Завдяки малюнкам, її хоч немовлятам даруй - їм буде цікаво.
Тепер би ще дочекатися продовження...
Отакий вийшов чудовий дарунок!
І тут уже потрапила точно в ціль!
По-перше, я взагалі люблю, як пише Надійка Гербіш. Байдуже, чи то "Теплі історії...", чи жж, чи статті для "Якобса"... ну, все, одним словом. Від того чомусь завжди стає тепло і затишно на душі.
По-друге, ця книжка має чудові ілюстрації. На кожній сторінці - такі милі, м'які малюнки Вікторії Кириченко. Я від них просто розтанула. Особливо, від самого Мишенятка. Його хочеться пригорнути і ніколи більше не відпускати, таке воно вже вийшло кавайне. Мені, принаймні.
Ну, і сама історія. Зразу попереджаю: у кінці книжки чекає облом. Облом у тому, що, здається, все тільки починається, а тут - остання сторінка. Не можеш повірити: може, сторінки злиплися? Але ні, таки остання. Втім, про Мишенятка обіцяють видати цілу серію (скоріше б!), тому не дивно, що таке відчуття, просто трохи сумно, що хорошого (як завжди!) так трохи! Хоча... думаю, дітям так навіть краще. Все-таки, книжка для них.
Ну, так історія. Це не просто пригоди. Це історія дорослішання і пізнання світу. Трохи іделічного світу (як завжди в Надійки Гербіш), але від того - ще більш жаданого.
Я ніколи не задумувалася, що світ можна пізнавати через кольори. Я забула, як це було у мене. Але разом з Мишенятком ніби сама стала маленькою (в усіх сенсах) і по-новому подивилася на все навколо.
Коротше кажучи, книжка - супер! І вигляд, і зміст, і навіть те, як вона склеєна (добротно, саме, як для меншеньких) - все на висоті. Я точно подарую цю книжку племінникові, і взагалі, при нагоді, ще комусь із дітей. Завдяки малюнкам, її хоч немовлятам даруй - їм буде цікаво.
Тепер би ще дочекатися продовження...
Отакий вийшов чудовий дарунок!