Наболіле
(Нове) українське фентезі: скоріше мертве, ніж живеУкраїнських любителів фентезі скоріше побачиш із російською книжкою, або з українськими перекладами класиків жанру, ніж з фентезі, писаним і виданим в Україні. Проте спроби виправити цю ситуацію (хоч і не дуже вдалі) були.
У 2006-2008 роках з’явилася серія книг «Нове українське фентезі», першою ластівкою якої була «Зброя вогню» Тараса Завітайла. Вона розпочинає цикл книг (куди входять також «Діти Праліса» і «В тіні янгола смерті») про козака-характерника Андрія на прізвисько Сірий.
Цей цикл можна зарахувати до героїчного фентезі. У ролі «лицаря» виступає Андрій. Події розгортаються в Україні XVII ст., а традиційного для фентезі творення іншого світу немає. Роман подібний до фантастичних творів романтиків. Персонажі-люди співпрацюють із чарівними істотами, які живуть серед людей (приховуючи свою природу), мають суто людські звички і вподобання, включно з тотальною любов’ю усіх персонажів чоловічої статі «хильнути чарочку», а вирізняє фантастичних істот тільки певне особливе вміння чи риса зовнішності.
На перший погляд, романи доглибно вкорінені в українські вірування, традиції, побут. Тому виглядають несподіванкою вторгнення у хід подій графа Дракули, гнома Нікеля та Мурка («далекого родича ельфів»). Проте на початку роману «Діти Праліса» є просто вражаюче пояснення появи в оповіді персон гнома і Мурка-майже-ельфа. Вони пов’язані з іншими чарівними істотами кревним зв’язком: «…[Сатана] зрадив Бога і був скинутий з неба. Його підтримала ціла зграя подібних йому покидьків, які згодом теж зрадили Бога і стали демонами. Але відомо, що хто зрадив раз, зрадить і вдруге… Серед тих демонів було три брати, і звали їх Одін, Сет і Праліс. Вони збунтували проти Люципера і пішли від нього. Брати покинули пекло і оселилися на землі. Одіну дісталися Захід і Північ, Сету - Південь і Схід, а Пралісу - ті землі, де згодом оселилися древні слов’яни. І почали брати створювати нечисть. Наприклад, ельфи, гноми, мурки, німфи - то діло рук Одіна, іфрити, ламії, - Сета, а нашу братію створив Праліс». Як бачимо, у тексті можна спостерегти хаотичне змішування міфологій різних народів, дохристиянські і християнські вірування, зміну традиційних ієрархій і ролей надприродних істот.
Приправлені пласким сюжетом і недолугим стилем, надмірною пафосністю і семантичними неузгодженостями деяких фраз персонажів ці романи мало приваблюють читачів.
Ще одна книга Т. Завітайла у серії - «Coma.ua : цілком імовірне фентезі» - опис психоделічних марень героя-оповідача, який лежить у комі. Роман починається з перетворення головного героя на вовка, який далі провалюється у Хаос - інший світ, світ людських марень і снів.
Чи не найцікавішим романом серії є книга Тисовcької Наталі «Останній шаман». Складається вона з трьох частин, які до того виходили в інших видавництвах окремими книгами, але в серії «Нове українське фентезі» поєднані в одному творі.
Так само, як і в романах Т. Завітайла, поряд з людьми живуть демонологічні істоти, які приховують свою природу. Наприклад, Хованець і Нявка мають по дві іпостасі: як чарівні істоти і як собака та кішка. Спочатку тварини сприймаються безвідносно до демонології. Але завдяки спільності дій, доль та імен, стає зрозуміло, що образи собаки і кішки - маскування.
Унікальне поєднання якутського шаманізму і української демонології та звичаїв, а також детективний сюжет і паралельний розвиток любовних ліній створюють гримучу суміш, яка б мала привабити читача, але чомусь не зробила цього.
Усі книги серії «Нове українське фентезі» просякнуті фольклором, діалектною лексикою, віруваннями, що мало підкреслювати назву серії - «українське», але от чи «фентезі» - можна сперечатися. Певні ознаки фентезі, безперечно, є, але часто вони не виглядають органічно.
А от про що не посперечаєшся, так це про те, що свого читача ці книги не знайшли. Примірники у книгарнях і бібліотеках припадають пилом, а українські любителі фентезі досі мусять задовольнятися продукцією переважно російських видавництв. Там, як це не прикро, можна надибати якісні романи українських авторів, які мусять видаватися за кордоном через скептичне ставлення видавців до російської мови написання. Подолати це ставлення вдається тільки тим фантастам (хоч у нас їх і так як кіт наплакав), які стали відомими (наприклад, Дяченки після перемоги на «Євроконі»). І тому у переважної більшості поціновувачів фентезі в Україні складається враження, що рідне - скоріше мертве, ніж живе.