Живі світлини
.
Що робить нормальна сучасна людина, коли бачить прекрасну квітку, гарний будинок або величний замок? Правильно, дістає мобільний. І починається пантоміма.
Я часто гуляю чи мандрую. І мені теж трапляються красиві речі. Мій рюкзак вже пройшов і Крим і Рим, Барселону і Відень, Краків і Кельн і мідні труби. Але я майже ніколи не беру з собою фотоапарат. І на телефон теж не фотографую. Чому? Звісно, в телефоні слабенька камера. Звісно, нормально фотографувати я досі не навчився. Звісно, зазвичай поруч є чарівна супутниця з фотоапаратом. Або чарівні супутниці. Але причина не в цьому.
У чому ж тоді? Світлини, фотографії зазвичай роблять для того, аби вхопити мить. Аби залишити собі якусь згадку. І що ж у вас залишається? Пару гігабайт статичних нерухомих картинок. Але може бути краще. Пам’ятаєте, у «Гаррі Поттері» були живі портрети. На них чаклуни шепотіли і тупотіли, кашляли і мугикали, чухалися і лаялися, наспівували, підморгували і переходили з однієї картини на іншу.
Я точно знаю, що такі картини, і навіть кращі, можна створювати і в нашому світі. Я точно знаю, що мить, яку ми намагаємося захопити й кинути за ґрати фотокартки, ширша і глибша за кадр. Я точно знаю, що мить має не тільки колір, але й смак. Запах. Звук. Дотик.
Тому я дуже люблю привозити з мандрів живі світлини. Що це таке? Якщо ми вже згадали Гаррі Поттера, продемонструю і я вам трошки своєї магії. Я дістану свою улюблену невидиму чарівну паличку - дінь - лакована вишня, волосина єдинорога, художнє різьблення - і покажу вам одну живу світлину, які я зробив минулими тижнями. Горизонтус завалентус!
Відчуваєте, як почала діяти магія?
Тепер заплющіть очі і уявіть.
Ви неквапливо крокуєте травневим Києвом. Легенький дощик торкається шкіри своїми прохолодними тонкими пальцями. М’який вітерець пестливо огортає тіло. Спиною пробігає приємний холодок. Відчуваєте?
На небі хмари, сонце не палить згори, і тому розсіяне світло ніби сочиться звідусіль, як перед грозою, коли все довкола: листя, трава, кущі - випромінюють таке м’яке приємне сяйво. Над головою під краплями пружне резонує зелене листя, а біло-рожевий каштановий цвіт дрімотно шелестить. Спереду долинає приглушений деревами шум моторів та шурхіт шин по вологому асфальту. Чуєте? Тепер глибоко вдихніть. Ніжний каштановий цвіт, солодкуватий бузок і акація, бадьорий озон і тепла волога земля. А на язиці тане холодний, білий, мов перший сніг, пломбір у шоколадній глазурі, і ви відчуваєте легенький присмак дерева, бо щойно облизували паличку з-під морозива. Смачно?
Все, повертаємося! Бачите, це я і називаю живими світлинами. Цю, травнево-київську, зробив я, але завдяки вам вона перетворилася на кілька десятків. Бо кожен з вас створив свою.
Наступного разу, коли вам захочеться дістати фотоапарат, не робіть цього. Просто подивіться навкруги. Просто вдихніть на повні груди. Просто послухайте, що звучить біля вас. Торкніться до чогось. Відчуйте поверхню, приємний дотик, відчуйте холод чи спеку. Відчуйте цю мить на повну. Проживіть цю мить на повну - і я обіцяю вам, що ви її ніколи не забудете.
Але - просто про всяк випадок - візьміть з собою чарівну супутницю (чи супутника) з фотоапаратом.
Що робить нормальна сучасна людина, коли бачить прекрасну квітку, гарний будинок або величний замок? Правильно, дістає мобільний. І починається пантоміма.
Я часто гуляю чи мандрую. І мені теж трапляються красиві речі. Мій рюкзак вже пройшов і Крим і Рим, Барселону і Відень, Краків і Кельн і мідні труби. Але я майже ніколи не беру з собою фотоапарат. І на телефон теж не фотографую. Чому? Звісно, в телефоні слабенька камера. Звісно, нормально фотографувати я досі не навчився. Звісно, зазвичай поруч є чарівна супутниця з фотоапаратом. Або чарівні супутниці. Але причина не в цьому.
У чому ж тоді? Світлини, фотографії зазвичай роблять для того, аби вхопити мить. Аби залишити собі якусь згадку. І що ж у вас залишається? Пару гігабайт статичних нерухомих картинок. Але може бути краще. Пам’ятаєте, у «Гаррі Поттері» були живі портрети. На них чаклуни шепотіли і тупотіли, кашляли і мугикали, чухалися і лаялися, наспівували, підморгували і переходили з однієї картини на іншу.
Я точно знаю, що такі картини, і навіть кращі, можна створювати і в нашому світі. Я точно знаю, що мить, яку ми намагаємося захопити й кинути за ґрати фотокартки, ширша і глибша за кадр. Я точно знаю, що мить має не тільки колір, але й смак. Запах. Звук. Дотик.
Тому я дуже люблю привозити з мандрів живі світлини. Що це таке? Якщо ми вже згадали Гаррі Поттера, продемонструю і я вам трошки своєї магії. Я дістану свою улюблену невидиму чарівну паличку - дінь - лакована вишня, волосина єдинорога, художнє різьблення - і покажу вам одну живу світлину, які я зробив минулими тижнями. Горизонтус завалентус!
Відчуваєте, як почала діяти магія?
Тепер заплющіть очі і уявіть.
Ви неквапливо крокуєте травневим Києвом. Легенький дощик торкається шкіри своїми прохолодними тонкими пальцями. М’який вітерець пестливо огортає тіло. Спиною пробігає приємний холодок. Відчуваєте?
На небі хмари, сонце не палить згори, і тому розсіяне світло ніби сочиться звідусіль, як перед грозою, коли все довкола: листя, трава, кущі - випромінюють таке м’яке приємне сяйво. Над головою під краплями пружне резонує зелене листя, а біло-рожевий каштановий цвіт дрімотно шелестить. Спереду долинає приглушений деревами шум моторів та шурхіт шин по вологому асфальту. Чуєте? Тепер глибоко вдихніть. Ніжний каштановий цвіт, солодкуватий бузок і акація, бадьорий озон і тепла волога земля. А на язиці тане холодний, білий, мов перший сніг, пломбір у шоколадній глазурі, і ви відчуваєте легенький присмак дерева, бо щойно облизували паличку з-під морозива. Смачно?
Все, повертаємося! Бачите, це я і називаю живими світлинами. Цю, травнево-київську, зробив я, але завдяки вам вона перетворилася на кілька десятків. Бо кожен з вас створив свою.
Наступного разу, коли вам захочеться дістати фотоапарат, не робіть цього. Просто подивіться навкруги. Просто вдихніть на повні груди. Просто послухайте, що звучить біля вас. Торкніться до чогось. Відчуйте поверхню, приємний дотик, відчуйте холод чи спеку. Відчуйте цю мить на повну. Проживіть цю мить на повну - і я обіцяю вам, що ви її ніколи не забудете.
Але - просто про всяк випадок - візьміть з собою чарівну супутницю (чи супутника) з фотоапаратом.