солодкий соцреалізм
а от є, є в соцреалізмі щось таке, за що його можна любити. якийсь дух стриманої життєрадісності, якийсь сміх зі стиснутим горлом, якийсь аскетичний гедонізм, насолода в малому, задоволення без погоні за задоволенням
деякі картини це точно передають
іноді мені здається, що поезія Олега Коцарева, а частково і Дмитра Лазуткіна і Богдана Горобчука - це така собі дрібнобуржуазно-інтелігенська ностальгія за соцреалістичним духом поезії, який давно втрачено, який остаточно вимиває своєю реконструкцією лівацтва той же Жадан. В них немає політики, тоді як у Жадана є - переведення побутово-духвного, одухотвореного, в площину політичної свідомості. Іноді поезія К, Л і Г. - це сталінська книга смачної та здорової їжі в часи заморожених готових обідів у супермаркетах. Але не страви - а саме та сталінська книга про страви. самі лише картинки, натяки, образи... страви давно згнили у промайнулі часи радості та імітації радості
деякі картини це точно передають
іноді мені здається, що поезія Олега Коцарева, а частково і Дмитра Лазуткіна і Богдана Горобчука - це така собі дрібнобуржуазно-інтелігенська ностальгія за соцреалістичним духом поезії, який давно втрачено, який остаточно вимиває своєю реконструкцією лівацтва той же Жадан. В них немає політики, тоді як у Жадана є - переведення побутово-духвного, одухотвореного, в площину політичної свідомості. Іноді поезія К, Л і Г. - це сталінська книга смачної та здорової їжі в часи заморожених готових обідів у супермаркетах. Але не страви - а саме та сталінська книга про страви. самі лише картинки, натяки, образи... страви давно згнили у промайнулі часи радості та імітації радості