Сергей Лунин развенчивает фэйки

[pashaodessa]

 Новые украинские историки успели посоздавать новые фэйки по типу советских. Некоторые из них развенчивает украинский историк Сергей Лунин. Текст ниже. Гугл поможет перевести, если что.

Una decepción más

Подивився чергову серію "Історії питання" на "2+2" - ту, де є також і я. Що можу сказати?
Пропаґанда, зцементована брехнею й за рівнем загалом гідна російського телебачення. Зайвий доказ того, що вбивця дракона сам стає драконом.

Перша велика брехня - перейменування Московії на Росію за царя Петра. Тут я журналістів навіть не можу винуватити, бо ця брехня дуже поширилася серед українських фахових істориків - включно з тими, хто сягнув світового рівня й друкується англійською.
Навіть якби журналісти шукали, їм непросто було б знайти людину, яка б їм документально спростувала цю брехню.
Насправді Московське государство приймає назви "Русія" чи "Рос(с)ія" за Івана й Василя - діда й батька Івана Грозного відповідно. У 1517 році договір з Ливонським орденом двома мовами - латиною й російсько-церковнослов'янською (примірники збереглися окремо) - вперше називає царя Russie та "Россіи" відповідно.
Українці в цьому процесі не грали жодної ролі. Лише в середині XVII ст. - не згадуваний у фільмі як творець імперії Прокопович, а його попередники - приклалися до того, що "Русія" пішла в небуття, а "Россія" стала "Великая, Малая и Бѣлая".

Друга велика брехня - про обґрунтування ідеї "єдиного народу", тобто загальноруської нації з росіян, українців і білорусів.
Зрозумілим є замовчування того факту, що ідею винайшли галичани та довго пропаґували з київського центру православ'я (а росіяни повірили в це далеко не одразу). Маю на увазі лист Львівського православного братства до царя Федора 1592 р. та "Київський синопсис" 1674 р., що мав надзвичайно велику й тривалу популярність у Росії. Обидва часто згадує Сергій Плохій.
Зрозумілим є незнання того факту, що для європейських істориків середини XIX ст. цілком нормально було вигадувати фантастичні теорії про переселення народів на далекі відстані. Тому Міхаіл Поґодін, вигадавши казку про полишення Києва великоросами та пізніше заселення туди малоросів із Карпат, нічим не відрізнявся від норвезьких, наприклад, сучасників.
Але як можно було приписати винайдення "єдиного народу" саме Поґодіну - коли він навпаки розрізняв велико- й малоросів?
Варто було відкрити Плохія, щоб дізнатися, що Поґодіна царська влада не підтримала, а батьком осучасненого варіанту ідеї, на яку тепер хворіє фюрер, був Ніколай Устрялов.

Історичній "правді" подібного рівня цілком відповідають експерти: Остап Українець, Лариса Масенко і деякі інші.
Перший потішив відкриттям: "Золотими кларнетами" Тичини.
Друга, розповідаючи про репресований словник Кримського, риторично запитала: "Як словник може бути націоналістичним?"
Пані Масенко (що давно відомо) зовсім не розуміється на конфліктах між близькими мовами - як-от галісійський чи норвезький. Інакше б знала відповідь.

Серед усього цього певним дисонансом є розповідь (з моїх слів або в уривках інтерв'ю зі мною) про мовний конфлікт у Португалії, про знищення окситанської мови Францією.
Але потішили автори фільму й іншим.
Під час розповіді про Миколу Хвильового, слова про аґентів НКВД супроводжуються світлиною Дмитра Донцова. Донцова у фільмі взагалі не згадано. Приємно.
А взагалі дуже сумно.







Все реакции:25Вы и ещё 24