Його величність Юбілеумсґрат
На початку серпня 2008 року, після кількамісячного планування, я та мій друг Юрко накінець зібрались пройти славнозвісний Юбілеумсґрад - найвисотніший хребет німецьких Альп, що з‘єднює найвищу вершину Німеччини Цуґшпітце (2962 м) та гору Альпшпітце (2628 м). Це був наш перший похід у такі високі для нас гори, не враховуючи проходження хребта гори Ватцман (2713 м) у 2007 році та ще декількох 2-тисячників Австрії.
По плану наш машрут був розбитий на 2 дні. День 1-й: Гарміш-Партенкірхен - Цугшпітце, день 2-й: Цугшпітце - Альпшпітце - Гарміш-Партенкірхен. Через прогноз погоди, який обіцяв дощі у перший день, ми вибрали довший та пологіший маршрут. Він пролягав через долину Райнтал. Шлях на вершину Цуґшпітце бере свій початок від лижного стадіону у Гарміш-Партенкірхені, проходить через ущелину Партнахклам. На цьому маршруті знаходяться 3 сховища (нім. - хютте), в які можна сховатись у разі прогнозованої непогоди.
***
День 1-й. Отож, виїхавши з Мюнхена, через 50 хвилин ми були вже на стартовій позиції - лижний стадіон (730 м) у Гарміш-Партенкірхені. На дворі моросило, сонце сховалось за хмарами. Спакувавши їжу та спорядження у рюкзаки, ми впевненим кроком вирушили в сторону Цуґшпітце. Коли живописна ущелина Партнахклам була вже позаду, перед намиши очима відкрилася долина русла річки Партнах, красою якої ми насолоджувались першими годинами ходьби.
На березі альпійської ріки розташоване перше сховище Бокхютте (1052 м). Тут ми зробили невеличекий «перекур», поповнили запаси води, намазали лиця захисним кремом.
Після 5-ьох годин досить швидкої ходьби вздовж русла річки Партнах, оминувши друге сховище Райнталанґерхютте (1370 м) ми дістались до останнього на шляху до вершини сховища Кнорхютте (2057 м).
Тут ми зробили тривалу паузу, перекусили, освіжались холодним яблучним соком. На цій висоті хмари вже практично нас «накривали», видимість різко погіршилась. Нас почали переслідувати думки про припинення підйому та можливого ночлігу в Кнорхютте. Та все ж таки, Юрко підбадьорив, і ми вирушили далі, адже попереду залишилось не так вже й багато, всього-навсього 900 м набору висоти.
Перед нами був виснажливий прохід сніжно-льодового плато, по якому зимою катаються на лижах. Час-від-часу з-за хмар з‘являлось сонце, яке сліпило нас своїм відбиттям від снігу.
Останні кроки перед вершиною були найважчими. Через нетренованість мого організму я, практично, задихався кожні 5-6 кроків. Але, найвищу вершину Німеччини взято!
Переночували ми на вершині Цугшпітце. Там знаходиться найвисотніше в Німеччині сховище Мюнхнер Хаус. Оскільки всі спальні місця були вже зайняті, нам довелось спати разом з декількома альпіністами з Чехії та Росії у невеличкій їдальні на лавці та підлозі. Наступного дня нас чекав його величність Юбілеумсґрат.
***
День 2-й. У Мюнхнер Хаус підтвертили стабільну, сонячну погоду на протязі всього дня. Це дозволило нам о 7-й годині ранку вийти на маршрут. Гори були ще вкриті хмарами, сонце ледь-ледь виднілося з-за горизонту.
Особливість 8-ми кілометрового хребта Юбілеумсґрат полягає у великій кількості незастрахованих пасажів, постійного набору та спаду висоти. Технічно - не надто складний, максимальна 3-тя категорія складності. Для проходження хребта влітку потрібно 1 день, зимою 2 дні. Хороша витривалість є необхідна.
Перші 2 години ходьби були легкими, адже хребет на цій ділянці ще відносно пологий. Чим дальше ми віддалялись від Цуґшпітце, тим складнішими були пасажі, а сили ставало все менше.
Одночасно з нами на маршрут вийшла 6-осібна група із Чехії. Здивувала велика кількість спорядження, яку несли з собою чехи. Це були лідоруби, кошки, кілька 60-метрових мотків шнура, велика кількість карабінів. Адже в цю пору року (місяць серпень) снігу чи леду на хребті практично нема.
На середині шляху у нас закінчилась вода. Їди було достатньо, але без води їсти було неможливо. Довелося майже 3 години йти без води та відповідно їди. Пізніше ми натрапили на сніг, набрали його у порожні фляги з надією що він швидко розтопиться. Надії були марні, ми жували холоднезний сніг та насолоджувались чудовими краєвидами.
Протягом 1909-1915 років на окремих ділянках маршруту було прокладено стальний дріт. Він допомагає альпіністам страхуватись без використяння попарної зв‘язки.
В кінці маршруту, біля підніжжя Альпшпітце ми знайшли джерело. Нашій радості не було меж. Тут же влаштували гірський пікнік :).
О пів на десяту вечора нам вдалось спуститись лише до Кройцек Хауз (1652 м). Там ми заночували.
Ось так, майже як на долоні, виглядають вершина Альшпітце (зліва), пройдений Юбілеумсґрат та щасливий Юрко з подвір'я Кройцек Хауз.
Наступного, 3-го дня, щоб хоча з запізненням, та все ж прийти на роботу, ми спустились канатним підйомником до Гарміш-Партенкірхен, а звідти до Мюнхена вже рукою подати.
По плану наш машрут був розбитий на 2 дні. День 1-й: Гарміш-Партенкірхен - Цугшпітце, день 2-й: Цугшпітце - Альпшпітце - Гарміш-Партенкірхен. Через прогноз погоди, який обіцяв дощі у перший день, ми вибрали довший та пологіший маршрут. Він пролягав через долину Райнтал. Шлях на вершину Цуґшпітце бере свій початок від лижного стадіону у Гарміш-Партенкірхені, проходить через ущелину Партнахклам. На цьому маршруті знаходяться 3 сховища (нім. - хютте), в які можна сховатись у разі прогнозованої непогоди.
***
День 1-й. Отож, виїхавши з Мюнхена, через 50 хвилин ми були вже на стартовій позиції - лижний стадіон (730 м) у Гарміш-Партенкірхені. На дворі моросило, сонце сховалось за хмарами. Спакувавши їжу та спорядження у рюкзаки, ми впевненим кроком вирушили в сторону Цуґшпітце. Коли живописна ущелина Партнахклам була вже позаду, перед намиши очима відкрилася долина русла річки Партнах, красою якої ми насолоджувались першими годинами ходьби.
На березі альпійської ріки розташоване перше сховище Бокхютте (1052 м). Тут ми зробили невеличекий «перекур», поповнили запаси води, намазали лиця захисним кремом.
Після 5-ьох годин досить швидкої ходьби вздовж русла річки Партнах, оминувши друге сховище Райнталанґерхютте (1370 м) ми дістались до останнього на шляху до вершини сховища Кнорхютте (2057 м).
Тут ми зробили тривалу паузу, перекусили, освіжались холодним яблучним соком. На цій висоті хмари вже практично нас «накривали», видимість різко погіршилась. Нас почали переслідувати думки про припинення підйому та можливого ночлігу в Кнорхютте. Та все ж таки, Юрко підбадьорив, і ми вирушили далі, адже попереду залишилось не так вже й багато, всього-навсього 900 м набору висоти.
Перед нами був виснажливий прохід сніжно-льодового плато, по якому зимою катаються на лижах. Час-від-часу з-за хмар з‘являлось сонце, яке сліпило нас своїм відбиттям від снігу.
Останні кроки перед вершиною були найважчими. Через нетренованість мого організму я, практично, задихався кожні 5-6 кроків. Але, найвищу вершину Німеччини взято!
Переночували ми на вершині Цугшпітце. Там знаходиться найвисотніше в Німеччині сховище Мюнхнер Хаус. Оскільки всі спальні місця були вже зайняті, нам довелось спати разом з декількома альпіністами з Чехії та Росії у невеличкій їдальні на лавці та підлозі. Наступного дня нас чекав його величність Юбілеумсґрат.
***
День 2-й. У Мюнхнер Хаус підтвертили стабільну, сонячну погоду на протязі всього дня. Це дозволило нам о 7-й годині ранку вийти на маршрут. Гори були ще вкриті хмарами, сонце ледь-ледь виднілося з-за горизонту.
Особливість 8-ми кілометрового хребта Юбілеумсґрат полягає у великій кількості незастрахованих пасажів, постійного набору та спаду висоти. Технічно - не надто складний, максимальна 3-тя категорія складності. Для проходження хребта влітку потрібно 1 день, зимою 2 дні. Хороша витривалість є необхідна.
Перші 2 години ходьби були легкими, адже хребет на цій ділянці ще відносно пологий. Чим дальше ми віддалялись від Цуґшпітце, тим складнішими були пасажі, а сили ставало все менше.
Одночасно з нами на маршрут вийшла 6-осібна група із Чехії. Здивувала велика кількість спорядження, яку несли з собою чехи. Це були лідоруби, кошки, кілька 60-метрових мотків шнура, велика кількість карабінів. Адже в цю пору року (місяць серпень) снігу чи леду на хребті практично нема.
На середині шляху у нас закінчилась вода. Їди було достатньо, але без води їсти було неможливо. Довелося майже 3 години йти без води та відповідно їди. Пізніше ми натрапили на сніг, набрали його у порожні фляги з надією що він швидко розтопиться. Надії були марні, ми жували холоднезний сніг та насолоджувались чудовими краєвидами.
Протягом 1909-1915 років на окремих ділянках маршруту було прокладено стальний дріт. Він допомагає альпіністам страхуватись без використяння попарної зв‘язки.
В кінці маршруту, біля підніжжя Альпшпітце ми знайшли джерело. Нашій радості не було меж. Тут же влаштували гірський пікнік :).
О пів на десяту вечора нам вдалось спуститись лише до Кройцек Хауз (1652 м). Там ми заночували.
Ось так, майже як на долоні, виглядають вершина Альшпітце (зліва), пройдений Юбілеумсґрат та щасливий Юрко з подвір'я Кройцек Хауз.
Наступного, 3-го дня, щоб хоча з запізненням, та все ж прийти на роботу, ми спустились канатним підйомником до Гарміш-Партенкірхен, а звідти до Мюнхена вже рукою подати.