Cologne
Кьольн - миле містечко. З таких знаєте, про які можу сказати: «я би там жила»…
Це не те місто, яке може зачепити духом давнини. Ну не відчула я тут і плину історії. Мабуть це можна пояснити тим фактом, що його практично повністю розбомбили під час другої світової, тому цінні реліквії можна знайти хіба в музеях, до яких я не дійшла.
Попри наявність лише кількох годин щоб насолодитись містом (зовсім не мій спосіб подорожувати, я люблю приїхати кудись ґрунтовно, на тиждень, щоб обжити місто, побачити не тільки туристичні принади, але передусім життя людей, і щоб в кінці мене проводжали не тільки друзі-родичі, але і кожна місцева собака J ), я встигла побачити собор, ярмарку і трошки колонського життя…
Собор - дійсно махіна. Вражає і, що характерно, знаходиться прямо біля вокзалу (мабуть це для того, щоб можна було вибігти його оглянути навіть маючи півгодини часу між поїздами). Але може від того здався він мені якимось аж надто технічним, тут немає ні пафосної паризької величі, ні лялькової дрезденської витонченості. Зрештою, хоч він і стоїть на тому ж місці мало не п’яте століття поспіль, найбільше в його нинішньому вигляді від романтичної псевдоготики. Всередині враження посилюється. Але не думайте, що Собор мені не сподобався, навпаки: дуже порадували ренесансні та сучасні розписи (стилізовані під Візантію) під одним дахом.
Ну і я ж не могла не піднятись на гору. 533 сходинки з 7-кг рюкзаком за спиною. Може комусь це і заввиграшки, а для мене - досягнення. Плечі он і досі болять. Померзла під вітром, побачила місто згори, а ще як б’ють великі автоматичні дзвони. Натрапила на двох фріків: наглядача за дзвонами, який думав, що я француженка і радісно видав все, що знає французькою: bonjour, merci, vine (останнє з величезною радістю і сакральним захопленням в голосі в голосі), і дядька, який мене вивів із затору (там сходи вузькі - зашибіще - і по них люди ідуть вгору і вниз), а потім він мене внизу зустрів і дуже з того звеселився.
Порадувала ярмарка. Я розумію, що штука туристична, але все одно дуже кльово. Глінтвейн, сосики і багато всяких прикольних штук довкола: ну що ще людині для щастя потрібно? Та і знаєте, стильна така місцина: якось дуже зігріває і занурює в атмосферу.
Порадували і жилі квартали: на схід від вокзалу. Власне це майже центр, але плейс явно не туристичний: люди з цікавістю позирали на фріка з камерою (на мене, себто). Подивилась старі ворота (напис medieval в путівнику не міг не привернути мою увагу), пару церков. По-ідеї вони мали б бути в романському стилі, але по-перше це щось таке німецько-романське (знову ж таки нема такого милого пафосу як в Тулузі, всьо дуже чітко і строго), а по-друге сильно відчувається, що це в більшості реконструкція.
В цілому ж життя спокійне, врівноважене, люди гуляють, діти бігають, велосипедири їздять. Місто радше індустріальне, під знаком люфтганзи (башта цієї компанії виситься над містом, по вокзалу скрізь розкиданті її офіси та місця продажу квитків).
Жити тут однозначно можна :)