Sonia Delaunay - Les couleurs de l'abstraction
Виставка такі нашої одеситки Сари Штерн закінчилась минулого тижня в музеї сучасного мистецтва міста Парижу і в мене нарешті дійшли руки про неї написати. Нє, ну а шо?
З біографією художниці можна ознайомитись на Вікіпедії. А виставка була побудована навколо біографії. Я люблю Соню Делоне за абстракціонізм та арт-деко. Тож дуже приємно було дізнатись, що вона починала з фовізму навіяного Гогеном.
(так, я вважаю це фовізмом) Це юна, на то момент вже Соня Терк (її, після смерті батьків, вдочерив дядько по матері) зображує фінські пейзажі. Коли я побачила перші фовістичні роботи Мондріана, то зітхнула «ах, який фовіст пропав». А от з Соні таки вийшло щось путнє.
Одночасність. Simultané. Фігури та колір, що відтворюють рух. Вона казала, що, щоб це придумати, спостерігала за гуляльниками на Сан-Мішелі. Придивіться і ви побачите рух:
Ну і далі це пішло в речі:
Ось ковдра-пачворк, яку вона зробила для сина:
А Згодом і в одяг. Під час першої світової Соня (вже на той момент Делоне, як і іі чоловік-художник, а до того в неї ще був фіктивний шлюб з арткритиком-геєм) працює над синхронними костюмами для фламеко та балету Дягілева (судячи з розмірів костюмів балерини тоді були мініатюрні).
Коли після російської революції, дядько не міг більше їй допомагати, Соня заснувала власне ательє. Так власне і почалась епоха арт-деко в моді.
Звичні для нас геометричні мотиви в одязі були таки колись кимось придумані. І цей хтось - Соня Делоне.
Соня за роботою:
На одній з її виставок було отаке пано з тканинами, що крутились. Simultaneité. Синхронність.
Наприкінці життя вона повертається до кубізму. Знову фігури в прекрасному русі.
Соня проживала довге життя (93 роки). Її визнали ще в 60-х. Вона перша жінка-художник, що удостоїлась персональної виставки в Луврі ще за життя (в 1964, в основному це тому, що вона подарувала 117 робіт Соні та Роберта Делоне Франції за рік до того).
Музей сучасного мистецтва Парижу зберігає більшість її робіт. Для виставки перекрили його перший поверх. Ліве крило, там, де постійна експозиція, а не праве там, де зазвичай тимчасові виставки. Можливо, щоб не переносити картини, які там же і зберігались. Зазвичай, це крило музеї безкоштовне і, відповідно, там ніколи немає черги. Але не на виставці Соні Делоне. Я правильно зробила, купивши білет наперед по інтернету :)
Для виставки взяли її роботи з Помпіду. Зокрема знаменитий «Бал»,
а також матеріали з музею моди та листи, що зберігаються в Національній бібліотеці Мітерана. Виставка завершується уривками з її інтерв’ю. В свої 80 з чимось, через 60 років життя у Франції вона зберегла слов’янський акцент (не дуже весела новина для тих, хто прагне досконало володіти французькою). Приємно, що її нарешті оцінили. Я полюбила абстракціонізм через роботи Соні та роберта Делоне, а також Франтишека Купки, які вперше побачила в Музеї сучасного мистецтва Парижа.
З біографією художниці можна ознайомитись на Вікіпедії. А виставка була побудована навколо біографії. Я люблю Соню Делоне за абстракціонізм та арт-деко. Тож дуже приємно було дізнатись, що вона починала з фовізму навіяного Гогеном.
(так, я вважаю це фовізмом) Це юна, на то момент вже Соня Терк (її, після смерті батьків, вдочерив дядько по матері) зображує фінські пейзажі. Коли я побачила перші фовістичні роботи Мондріана, то зітхнула «ах, який фовіст пропав». А от з Соні таки вийшло щось путнє.
Одночасність. Simultané. Фігури та колір, що відтворюють рух. Вона казала, що, щоб це придумати, спостерігала за гуляльниками на Сан-Мішелі. Придивіться і ви побачите рух:
Ну і далі це пішло в речі:
Ось ковдра-пачворк, яку вона зробила для сина:
А Згодом і в одяг. Під час першої світової Соня (вже на той момент Делоне, як і іі чоловік-художник, а до того в неї ще був фіктивний шлюб з арткритиком-геєм) працює над синхронними костюмами для фламеко та балету Дягілева (судячи з розмірів костюмів балерини тоді були мініатюрні).
Коли після російської революції, дядько не міг більше їй допомагати, Соня заснувала власне ательє. Так власне і почалась епоха арт-деко в моді.
Звичні для нас геометричні мотиви в одязі були таки колись кимось придумані. І цей хтось - Соня Делоне.
Соня за роботою:
На одній з її виставок було отаке пано з тканинами, що крутились. Simultaneité. Синхронність.
Наприкінці життя вона повертається до кубізму. Знову фігури в прекрасному русі.
Соня проживала довге життя (93 роки). Її визнали ще в 60-х. Вона перша жінка-художник, що удостоїлась персональної виставки в Луврі ще за життя (в 1964, в основному це тому, що вона подарувала 117 робіт Соні та Роберта Делоне Франції за рік до того).
Музей сучасного мистецтва Парижу зберігає більшість її робіт. Для виставки перекрили його перший поверх. Ліве крило, там, де постійна експозиція, а не праве там, де зазвичай тимчасові виставки. Можливо, щоб не переносити картини, які там же і зберігались. Зазвичай, це крило музеї безкоштовне і, відповідно, там ніколи немає черги. Але не на виставці Соні Делоне. Я правильно зробила, купивши білет наперед по інтернету :)
Для виставки взяли її роботи з Помпіду. Зокрема знаменитий «Бал»,
а також матеріали з музею моди та листи, що зберігаються в Національній бібліотеці Мітерана. Виставка завершується уривками з її інтерв’ю. В свої 80 з чимось, через 60 років життя у Франції вона зберегла слов’янський акцент (не дуже весела новина для тих, хто прагне досконало володіти французькою). Приємно, що її нарешті оцінили. Я полюбила абстракціонізм через роботи Соні та роберта Делоне, а також Франтишека Купки, які вперше побачила в Музеї сучасного мистецтва Парижа.