Малахов Віктор. «Апологія туризму»
Малахов Віктор. «Апологія туризму» // Право бути собою. - Київ: Дух і літера, 2008.
Ст. 302-3.
Два слова, до яких я ще не вдавався у своєму описі феномена туризму, але які для цілісності картини потрібно тут принаймні назвати, - це порожнеча і пауза. Справді, серце туриста як туриста порожнє - і, треба гадати, залишиться порожнім аж до кінця його подорожі (якщо, знову ж таки, він залишиться туристом, тобто не змінить свій екзистенційний статус, скажімо, не закохається « всерйоз » , не відчує духовного покликання абощо). Проте типологічно це та сама порожнеча, що уможливлює творчість, мудрість і любов: aджe для того, аби щось створити, потрібен належний простір (як часто ми саме цього простору, простору натхнення й не знаходимо у нaшiй повсякденній метушні) ; аби прийняти когось у свою душу і серце, треба знайти там вільне місце для нього - як, утім, і для будь-якого справжнього знання також. Гадаю, в цьому зв'язку якраз доречно згадати , як цінував таку порожнечу - порожнечу серця людського, і великого дао, і простору між небом і землею - Лао-цзи. Турист, постать якого розглядають, і не без підстав , як ходячий cимвол сучасної поверховості, зустрічається па цьому смисловому містку з глибинною мудрістю стародавнього світу; втім, вчення про дао не налаштовує на амбіції.
Ще одним поняттям, яке варто залучити до нашого розгляду, постає , як сказано, поняття паузи. Так, турист не діє: не творить нічого , навіть не перебуває у стані духовного самовдосконалення; головний його вчинок - це споглядання, що перебігає по неверхні речей світу і власного спорожнілого « я », 3адивлених одне в одне. Однак така екзистенційна пауза сама по собі - засіб акумуляції нового « фонового» смислу, визрівання «супутніх » думок, засвоєння нових стосунків : усього цього ми можемо просто не зазнати , поки діємо « із себе », із власної життєвої необхідності. І разом з тим , як у поезії - « спазм дихання », що «засвоює (руйнує ) цитатність культури , оновлює її », звільняє від інерції само спотворень. Неохоче відгукуючись на досить-таки набридлий запит сьогодення, зазначу, що в людини., яка з оновленою душею повертається із захопливої туристичної подорожі, як можна припустити , буде все ж більше шансів не загрузнути в постмодерніскому самопародіювані, а спрямувати свої зусилля нa речі посутні й первинні (хоча, можливо, й дещо наївні, на чийсь
сторонній погляд ).
Ст. 306
Вище вже йшлося про те, що, вирушаючи в туристичну подорож , людина немовби бере похідну віл власного « я », трансцендує у вимір свободи основну спрямованість свого існування. З цією спрямованістю вона відтепер здатна проводити найсміливіші експерименти. Тож сучасний туризм неодмінно включає можливість екстриму - вторгнення у галузь відчайдушних спроб здійснити нездійсненне. Звичайно (і в цьому теж один із чарівних аспектів туризму) , під час такого екзиистенційноrо експериментування ви будь-якої миті можете натиснути на кнопку зворотного ходу і опинитись у безпечному і затишному котеджі, перед каміном із чашечкою кави. Але ви можете цього й не робити, а, натомість, віддати себе на поталу шаленій висоті і вітрам, спеці й морозу, піти на подвиг самопревершення, який не обіцяє вам нічого, подвиг, за який вам, можливо, доведеться розраховуватись усе своє наступне життя. Або, повертаючись із вдалої мандрівки додому, ви просто відріжете від своїх трудових буднів отой шмат світла, те сяйво п'янких вершин, руку друга, що тримала вас над безоднею. Але ж людську особистість значною мірою і витворю є саме те, що лишається обіч її повсякденного життя, у з вабливі й царині необов’язкового, несподіваного.
Ст. 302-3.
Два слова, до яких я ще не вдавався у своєму описі феномена туризму, але які для цілісності картини потрібно тут принаймні назвати, - це порожнеча і пауза. Справді, серце туриста як туриста порожнє - і, треба гадати, залишиться порожнім аж до кінця його подорожі (якщо, знову ж таки, він залишиться туристом, тобто не змінить свій екзистенційний статус, скажімо, не закохається « всерйоз » , не відчує духовного покликання абощо). Проте типологічно це та сама порожнеча, що уможливлює творчість, мудрість і любов: aджe для того, аби щось створити, потрібен належний простір (як часто ми саме цього простору, простору натхнення й не знаходимо у нaшiй повсякденній метушні) ; аби прийняти когось у свою душу і серце, треба знайти там вільне місце для нього - як, утім, і для будь-якого справжнього знання також. Гадаю, в цьому зв'язку якраз доречно згадати , як цінував таку порожнечу - порожнечу серця людського, і великого дао, і простору між небом і землею - Лао-цзи. Турист, постать якого розглядають, і не без підстав , як ходячий cимвол сучасної поверховості, зустрічається па цьому смисловому містку з глибинною мудрістю стародавнього світу; втім, вчення про дао не налаштовує на амбіції.
Ще одним поняттям, яке варто залучити до нашого розгляду, постає , як сказано, поняття паузи. Так, турист не діє: не творить нічого , навіть не перебуває у стані духовного самовдосконалення; головний його вчинок - це споглядання, що перебігає по неверхні речей світу і власного спорожнілого « я », 3адивлених одне в одне. Однак така екзистенційна пауза сама по собі - засіб акумуляції нового « фонового» смислу, визрівання «супутніх » думок, засвоєння нових стосунків : усього цього ми можемо просто не зазнати , поки діємо « із себе », із власної життєвої необхідності. І разом з тим , як у поезії - « спазм дихання », що «засвоює (руйнує ) цитатність культури , оновлює її », звільняє від інерції само спотворень. Неохоче відгукуючись на досить-таки набридлий запит сьогодення, зазначу, що в людини., яка з оновленою душею повертається із захопливої туристичної подорожі, як можна припустити , буде все ж більше шансів не загрузнути в постмодерніскому самопародіювані, а спрямувати свої зусилля нa речі посутні й первинні (хоча, можливо, й дещо наївні, на чийсь
сторонній погляд ).
Ст. 306
Вище вже йшлося про те, що, вирушаючи в туристичну подорож , людина немовби бере похідну віл власного « я », трансцендує у вимір свободи основну спрямованість свого існування. З цією спрямованістю вона відтепер здатна проводити найсміливіші експерименти. Тож сучасний туризм неодмінно включає можливість екстриму - вторгнення у галузь відчайдушних спроб здійснити нездійсненне. Звичайно (і в цьому теж один із чарівних аспектів туризму) , під час такого екзиистенційноrо експериментування ви будь-якої миті можете натиснути на кнопку зворотного ходу і опинитись у безпечному і затишному котеджі, перед каміном із чашечкою кави. Але ви можете цього й не робити, а, натомість, віддати себе на поталу шаленій висоті і вітрам, спеці й морозу, піти на подвиг самопревершення, який не обіцяє вам нічого, подвиг, за який вам, можливо, доведеться розраховуватись усе своє наступне життя. Або, повертаючись із вдалої мандрівки додому, ви просто відріжете від своїх трудових буднів отой шмат світла, те сяйво п'янких вершин, руку друга, що тримала вас над безоднею. Але ж людську особистість значною мірою і витворю є саме те, що лишається обіч її повсякденного життя, у з вабливі й царині необов’язкового, несподіваного.