la vie en rose
Остаточно заповнивши рештки вільного (як мені здавалось) часу корисними речима, які (сподіваюсь) колись мені пригодяться я подумала що непогано було б мати маленький часоворот якби у добі було 26 годин, не 27, чи наприлад 50, а саме 26. Якраз ці 2 неіснуючі години мені б вистарчило для того аби нічого не робити, тобто читати книжки для душі, дивитись кіно для душі і теде:)
Еріх Фром,якого зараз власне читаю, дає мені відповіді на багато питань і водночас - спонукає до виникнення нових. Причому вкрай важко сказати чого більше: відповідей чи питань, відповідно.
Дещо незвичним є відчуття втрати зацікавленості у людях. Дивно наскільки все здається передбачуваним, майже все як у простенькому кіно, романі, попсовій мелодії - продовження якої знаєш тільки послухавши пару перших акордів.
Я мрію про майбутні літні подорожі, яких цього року не мала, про здатність відчуття чогось гарного і ще про деякі речі, певні з них, між іншим, дуже навіть матеріальні. Я мрію про здатність гарно плавати, гарно танцювати, гарно тримати себе. Наразі це все реально виглядає лише в моїй голові.
Зараз маю кілька дуже конкретних завдань, поки не виконаю їх не зможу братись за інші. Це мабуть вперше за агато часу мені настільки бракуватиме часу, сил, нервів і підтримки. І чомусь це заставляє почувати себе живою як ніколи.
