(no subject)

[parasoli4ka]

в силу шаленного ритму та прогресуючої "ліні дорослості", коли ти радше знаходиш мільйон важливих та недуже причин неможливості чогось...коли втрачаєш оту шаленність робити незаплановані та інколи крейзі речі...наступає момент...та хвилина, коли ти в дурмані всіх «потрібно» , «необхідно», «заплановано»...врешті зупиняєшся біля власного холодильника...так, саме біля нього))) погляд чіпляється за милі дрібниці, які ти вчепив на цей небезпечний по наповненню атрибут кухонного "приладдя"...кількість того, що ти обрав як важливе, наштовхує на думку про необхідність купівлі ще одного такого ж "холодного" друга...для решти особливого, для якого не завжди вистачає часу, але яке хочеться згадувати...хоча б на мить...хоча б в секунди, коли тебе банальне бажання додати пару джоулів енергії примушує рухатись в напрямку цього "обцяцькованого" спогадами кухонного атрибуту...
тут якісь магніти...куплені тобою та даровані близькими, милі записочки та кумедні малюночки найдорожчого сонця в світі...а ще...ще маленькі картонні папірці з декількома реченнями на них...від людей, яких ти так шаленно рідко бачиш...але питання не в цьому...питання в тому, що ці декілька речень написані на звичайній листівці... цей "устарілий" спосіб сказати «привіт» дарує стільки тепла, що інколи очі людини, в якої розплановано все і навіть більше, наповнюються чимось солоним...від відчуття вдячності та від розуміння унікальності людей, які поруч...поруч з людиною, яка не заслуговує на таких особливих людей в її житті…