Марсіанські хроніки
- Що буде після закінчення Продовольчої програми?
- Перепис населення
(анекдот того часу)
- Как в Москве с колбасой?
(самі знаєте, як)
Оскільки вже кілька марсіан мені намагалися доводити, що «в УССР всьо било», вирішив я таки поділитися трохи і власним життєвим досвідом.
Про масло
У селищі (населення 6-7 тисяч) був свій «маслозавод», але з маслом були... точніше, були без масла.
До обласного центру доїхати було просто, 60 копійок (на батькову зарплату могли зганяти туди 1500 разів). Тому по масло їздили у обласний центр.
Але не все так просто - не ми одні хотіли купити масла. Щоб таки купити, треба було зайняти чергу годині о сьомій ранку (гастроном відкривався о восьмій). Це не було би проблемою, аби з нашого селища лише ми їхали по масло, перший рейс якраз о шостій, їхати приблизно годину, - але не тільки ми хотіли масла.
Отже, з неабиякими труднощами пробивалися у ПАЗик о шостій ранку, їхали, ставали у чергу о сьомій, заходили у гастроном о восьмій, купували масло. Свято.
Про яйця
«Наш рулєвой» десь вже на початку Продовольчої програми зрозумів, що плани заготівлі яєць провалюються. Усіх підряд почали викликати «у район» і накручувати. Викликали і директорів шкіл.
Вгадайте, як директор школи може вплинути на виробництво яєць?
Правильно. Викликали батьків на батьківські збори і зобов’язали за кожну дитину принести певну кількість яєць у школу. Залежно від віку дитини. І здати.
Нас тоді було вже п’ятеро, але в школу ходили лише троє (і я серед них). За нас батьки мали принести у школу 60 яєць (прописом: шістдесят). При тому, що своєї живності не було (і немає).
В чому, знову ж, головна проблема? - правильно, треба їхати у обласний центр. Бо після такого «рішення партії» яйця в селі просто зникли. Про те, що ми самі їх вже їли, принаймні, значно менше, - мова не йде, треба їх десь знайти у потрібній кількості і принести в школу. Раз на місяць, але ж треба.
Так, їздили у обласний центр, але вже не зранку. Бо у гастрономі моментально зрозуміли, що яйця розкуповує саме «сільська інтеліґенція», і почали їх продавати після 18-ї години, коли всі приміські автобуси вже роз’їхалися.
Отже, ми їхали у місто під вечір, купували яйця, ночували у діда, який жив недалеко, і на ранок верталися. З яйцями. Яких так не вистачало державі.
Несли їх у школу і здавали.
І їх везли у обласний центр.
І через місяць усе повторювалося.
Вашу мать
Що тут найгірше, у цих історіях? - звичайна совітська БРЕХНЯ, якою нас годували щодня. Ненавиджу.
- Перепис населення
(анекдот того часу)
- Как в Москве с колбасой?
(самі знаєте, як)
Оскільки вже кілька марсіан мені намагалися доводити, що «в УССР всьо било», вирішив я таки поділитися трохи і власним життєвим досвідом.
Про масло
У селищі (населення 6-7 тисяч) був свій «маслозавод», але з маслом були... точніше, були без масла.
До обласного центру доїхати було просто, 60 копійок (на батькову зарплату могли зганяти туди 1500 разів). Тому по масло їздили у обласний центр.
Але не все так просто - не ми одні хотіли купити масла. Щоб таки купити, треба було зайняти чергу годині о сьомій ранку (гастроном відкривався о восьмій). Це не було би проблемою, аби з нашого селища лише ми їхали по масло, перший рейс якраз о шостій, їхати приблизно годину, - але не тільки ми хотіли масла.
Отже, з неабиякими труднощами пробивалися у ПАЗик о шостій ранку, їхали, ставали у чергу о сьомій, заходили у гастроном о восьмій, купували масло. Свято.
Про яйця
«Наш рулєвой» десь вже на початку Продовольчої програми зрозумів, що плани заготівлі яєць провалюються. Усіх підряд почали викликати «у район» і накручувати. Викликали і директорів шкіл.
Вгадайте, як директор школи може вплинути на виробництво яєць?
Правильно. Викликали батьків на батьківські збори і зобов’язали за кожну дитину принести певну кількість яєць у школу. Залежно від віку дитини. І здати.
Нас тоді було вже п’ятеро, але в школу ходили лише троє (і я серед них). За нас батьки мали принести у школу 60 яєць (прописом: шістдесят). При тому, що своєї живності не було (і немає).
В чому, знову ж, головна проблема? - правильно, треба їхати у обласний центр. Бо після такого «рішення партії» яйця в селі просто зникли. Про те, що ми самі їх вже їли, принаймні, значно менше, - мова не йде, треба їх десь знайти у потрібній кількості і принести в школу. Раз на місяць, але ж треба.
Так, їздили у обласний центр, але вже не зранку. Бо у гастрономі моментально зрозуміли, що яйця розкуповує саме «сільська інтеліґенція», і почали їх продавати після 18-ї години, коли всі приміські автобуси вже роз’їхалися.
Отже, ми їхали у місто під вечір, купували яйця, ночували у діда, який жив недалеко, і на ранок верталися. З яйцями. Яких так не вистачало державі.
Несли їх у школу і здавали.
І їх везли у обласний центр.
І через місяць усе повторювалося.
Вашу мать
Що тут найгірше, у цих історіях? - звичайна совітська БРЕХНЯ, якою нас годували щодня. Ненавиджу.