Мобілізуймося
Києве, агов, ми трохи спізнюємося.
Вже певний час намагаючись «бути корисним», використовуючи різні «види діяльності» (про це напівнатяками нижче), непокоюся все більше й більше. Запевняюся, що надто багато киян продовжують спати, демонструючи при цьому неабияку активність у мережах та на кухнях.
Тому й пишу. Це (писання,-) зі мною стається рідко останнім часом, але - неспокій трохи припікає.
Спершу - старий анекдот. Чомусь там фігурують грузини (пряму мову даю «російською»).
Отже. Купив батько синові на день народження пістолет. Той погрався-потріляв кілька днів - і затихло. Батько питає, а хлопець каже:
- Сматрі, атєц, какой часи я на етат пісталєт вимєнял, настаящій ролєкс! Даже у тєбя такіх нєт!
- ... Да, ти прав, нєт... Какой же ти дурак... Вот сматрі... Прідьот к тєбє сасєд, скажет: Я твой мама імєл, я твой папа імєл, я тєбя імєл, я вєсь твой род імєл... А ти что єму скажешь?.. Бєз дєсяті два?!
Мораль - до такого візиту треба бути готовим.
Візьмуся стверджувати, що:
1. «Сусід» обов’язково прийде (так, я про Київ).
2. Той, хто зараз сидить на дивані й думає, що «от як вони полізуть - тоді ми ого-го», - сховається ще далі.
3. Уміти стріляти - діло третє.
Отже, перше: «сусід» прийде. Якщо хто думає, що він «ітиме» культурною колоною, з бронетехнікою чи без (чи навпаки: з піхотою чи без), - колоною, готовою сприйняти на себе усю нашу любов у вигляді коктейлів чи куль/снарядів із [чарівним чином десь узятої] нашої зброї... Цього не буде.
Буде та сама гібридна війна, буде *усе те саме, що зараз бачимо на Сході*. Більшою чи меншою мірою? - не знаю. Але будуть бійці й будуть колоради, які будуть бити вітрини, стріляти, грабувати... та вже вони є, хоч і здається, що поки що все тихо. На блок-постах уже стріляють, хоч і не щодня, здається.
Друге. Не варто ідеалізувати наш «мобілізаційний потенціал». Якщо ти просто сидиш вдома і просто мрієш про подвиги - ти нікуди не вийдеш. Ти не будеш воювати.
Будеш? Так, будеш, коли вже димітиме... Але далеко не одразу. Піде якийсь час на «елементарну мобілізацію» - треба буде знайти однодумців, «зігратися в команду», знайти зброю.
Але «коли гримне» - це робити буде значно важче, ніж зараз. Факт. І менше людей на це наважиться, бо реальність виявиться трохи інакшою, ніж гадалося.
Третє. Час піде саме на «елементарну мобілізацію». Значно краще, якщо ти вже в команді, в якій хоча б дві третини можуть стріляти у потрібному напрямкові .) Але якщо це команда. Значно гірше - якщо ти вмієш стріляти, але команди в тебе немає, немає людей, які тобі довіряють, яким ти довіряєш. Тому починати треба зараз.
Ну, і найголовніша банальність, яку я хочу ще раз озвучити: захистити себе, свій дім, свій «мікрорайончик», своє місто, свою країну - можемо тільки ми самі.
Безпека народу, безпека суспільства, безпека держави має бути у наших руках.
Тому - перейду до конкретики (звертаюся переважно до киян, хоча нічого специфічного немає; також не бачу особливої «дистанції» між можливостями киян і киянок).
Крім того, це не стосується тих, хто може записатися у один із батальйонів територіальної оборони - захист України зі зброєю в руках є найкращим і найконструктивнішим виявом патріотизму зараз, але це не всі можуть [собі дозволити], це зрозуміло.
Отже.
1. Знайди і випиши телефон Громадської Варти твого району. Громадські Варти працюють, і якщо тобі щось не подобається - тільки ти можеш змінити ситуацію на краще.
2. Ділися цим телефоном з усіма. Товариш не з твого району? - дай хоча би цей телефон, усі Варти мають зв’язок між собою. І переконай товариша не бути легковажним.
3. У разі чого - дзвони на Варту, дзвони на 102. Це працює.
4. Прийди у штаб Варти і поцікався, чим можеш допомагати. Тобі можуть сказати щось «нецікаве», але вписатися в команду (я не про винятки) можна тільки через якусь працю. На користь громади.
5. Ділися усім цим, цим неспокоєм з усіма.
Серед «пріоритетних напрямків» я би назвав *усі види патрулювання* - піше, вело, авто тощо. А також *будь-яка допомога на блок-постах*, зокрема і в процесі побудови, і в процесі штатного функціонування.
Можеш записатися у громадську дружину? можеш отримати дозвіл на зброю? Це великі плюси. Роби. Купуй зброю. Бронежилет. Зараз. Вчися стріляти. *Але вже в команді*.
Не чекай, доки прийдуть. Прийдуть, не сумнівайся.
Ніхто, крім мене, не зможе мене захистити. Банально, мою квартиру, мій під’їзд, будинок, мікрорайон, мій Київ, мою Україну.
Не спіть, люди. Бо «вже близько, перед дверима».
Вже певний час намагаючись «бути корисним», використовуючи різні «види діяльності» (про це напівнатяками нижче), непокоюся все більше й більше. Запевняюся, що надто багато киян продовжують спати, демонструючи при цьому неабияку активність у мережах та на кухнях.
Тому й пишу. Це (писання,-) зі мною стається рідко останнім часом, але - неспокій трохи припікає.
Спершу - старий анекдот. Чомусь там фігурують грузини (пряму мову даю «російською»).
Отже. Купив батько синові на день народження пістолет. Той погрався-потріляв кілька днів - і затихло. Батько питає, а хлопець каже:
- Сматрі, атєц, какой часи я на етат пісталєт вимєнял, настаящій ролєкс! Даже у тєбя такіх нєт!
- ... Да, ти прав, нєт... Какой же ти дурак... Вот сматрі... Прідьот к тєбє сасєд, скажет: Я твой мама імєл, я твой папа імєл, я тєбя імєл, я вєсь твой род імєл... А ти что єму скажешь?.. Бєз дєсяті два?!
Мораль - до такого візиту треба бути готовим.
Візьмуся стверджувати, що:
1. «Сусід» обов’язково прийде (так, я про Київ).
2. Той, хто зараз сидить на дивані й думає, що «от як вони полізуть - тоді ми ого-го», - сховається ще далі.
3. Уміти стріляти - діло третє.
Отже, перше: «сусід» прийде. Якщо хто думає, що він «ітиме» культурною колоною, з бронетехнікою чи без (чи навпаки: з піхотою чи без), - колоною, готовою сприйняти на себе усю нашу любов у вигляді коктейлів чи куль/снарядів із [чарівним чином десь узятої] нашої зброї... Цього не буде.
Буде та сама гібридна війна, буде *усе те саме, що зараз бачимо на Сході*. Більшою чи меншою мірою? - не знаю. Але будуть бійці й будуть колоради, які будуть бити вітрини, стріляти, грабувати... та вже вони є, хоч і здається, що поки що все тихо. На блок-постах уже стріляють, хоч і не щодня, здається.
Друге. Не варто ідеалізувати наш «мобілізаційний потенціал». Якщо ти просто сидиш вдома і просто мрієш про подвиги - ти нікуди не вийдеш. Ти не будеш воювати.
Будеш? Так, будеш, коли вже димітиме... Але далеко не одразу. Піде якийсь час на «елементарну мобілізацію» - треба буде знайти однодумців, «зігратися в команду», знайти зброю.
Але «коли гримне» - це робити буде значно важче, ніж зараз. Факт. І менше людей на це наважиться, бо реальність виявиться трохи інакшою, ніж гадалося.
Третє. Час піде саме на «елементарну мобілізацію». Значно краще, якщо ти вже в команді, в якій хоча б дві третини можуть стріляти у потрібному напрямкові .) Але якщо це команда. Значно гірше - якщо ти вмієш стріляти, але команди в тебе немає, немає людей, які тобі довіряють, яким ти довіряєш. Тому починати треба зараз.
Ну, і найголовніша банальність, яку я хочу ще раз озвучити: захистити себе, свій дім, свій «мікрорайончик», своє місто, свою країну - можемо тільки ми самі.
Безпека народу, безпека суспільства, безпека держави має бути у наших руках.
Тому - перейду до конкретики (звертаюся переважно до киян, хоча нічого специфічного немає; також не бачу особливої «дистанції» між можливостями киян і киянок).
Крім того, це не стосується тих, хто може записатися у один із батальйонів територіальної оборони - захист України зі зброєю в руках є найкращим і найконструктивнішим виявом патріотизму зараз, але це не всі можуть [собі дозволити], це зрозуміло.
Отже.
1. Знайди і випиши телефон Громадської Варти твого району. Громадські Варти працюють, і якщо тобі щось не подобається - тільки ти можеш змінити ситуацію на краще.
2. Ділися цим телефоном з усіма. Товариш не з твого району? - дай хоча би цей телефон, усі Варти мають зв’язок між собою. І переконай товариша не бути легковажним.
3. У разі чого - дзвони на Варту, дзвони на 102. Це працює.
4. Прийди у штаб Варти і поцікався, чим можеш допомагати. Тобі можуть сказати щось «нецікаве», але вписатися в команду (я не про винятки) можна тільки через якусь працю. На користь громади.
5. Ділися усім цим, цим неспокоєм з усіма.
Серед «пріоритетних напрямків» я би назвав *усі види патрулювання* - піше, вело, авто тощо. А також *будь-яка допомога на блок-постах*, зокрема і в процесі побудови, і в процесі штатного функціонування.
Можеш записатися у громадську дружину? можеш отримати дозвіл на зброю? Це великі плюси. Роби. Купуй зброю. Бронежилет. Зараз. Вчися стріляти. *Але вже в команді*.
Не чекай, доки прийдуть. Прийдуть, не сумнівайся.
Ніхто, крім мене, не зможе мене захистити. Банально, мою квартиру, мій під’їзд, будинок, мікрорайон, мій Київ, мою Україну.
Не спіть, люди. Бо «вже близько, перед дверима».