кофє і сігарєти =)
щаслива... щасливою бути творчо і неприземлено. щасливою бути природньо. знаєш, ми так часто говоримо про те, що треба отримувати задоволення від того, що ти робиш, незвважаючи на зовнішні обставини... а чи справді отримуємо? мені зараз добре. очі квадратом, але - я щаслива мати жж, який ніхто не читає. (інакше, я щаслива писати у ньому все, що хочу, вважаючи, що його ніхто не читає)
сьогодні надибала в кімнаті КАВУ! отже, у когось з"явилися мінімальні "дєньгі", отже, не все так погано ;) мене, якщо чесно, ці "безгрішні" періоди починають помаленько зайобувати. мабуть, знову піду працювати. хоча це робиться радше для того, аби чимось зайняти свій час і розвинути почуття відповідальності. якось так. по ідеї, в мене фінанси мають з"явитися на наступному тижні. атлічно) зважаючи на те, що до Франа я їду на цих вихідних. але це все дурниці. чиста поезія і щирі емоції не мають монетного еквіваленту. я впевнена.
мене криє. тягне на повний неформат у будь-якому сенсі цього слова. я ніколи не боялася бути собою. тепер - я не боюся бути божевільною. і, здається, мене люблять. це трохи лякає. не до кінця вірю, але виглядає це все доволі переконливо. загалом, мені дуже зручно в цих стосунках. як в непоганих туфлях на танкетці - і ходити можна, і в люди не соромно ;) і кредит довіри ніби себе виправдовує. я нервую, ламаю дрова, роблю дурниці і поки, наші янголи мені це прощають. аж дивно. мені не хочеться стрибати від радості, казати, що це щось дивовижне, дурнувато усміхатися і відчувати ейфорію. мені просто зручно. і красиво. як в туфлях.
хочу на море. у жовтні. мабуть, сама. не знаю, куди. позичити в когось цифровик, спланувати маршрут і поїхати світ за очі. не втекти. подорожувати. хочу дихати солоним повітрям і медитувати під шум хвиль... фотографувати станції, котів, місце, де зупинюся і дорогу назад... "море красиве навіть у не-сезон" (с) Ксеникрапка ...) море вічне.
вдарилася в Ес Сою. переглянула кілька відео на пабліку. навідмінно від текстів, відео мене не проймає, воно цікаве в плані спостереження, але створюється враження, що він замкнений. на концертах Соя віддає енергію, але не розкривається повністю. власне, може, так і має бути. поет безперечно цікавий, але моментами награний, воно й не дивно, коли стільки концертів за невеликий період часу, то багато чого просто механічно повторюється і відчутно, що йому й самому це набридає. в інтерв"ю виникає враження, що Женя відповідає те, що від нього хочуть почути/що він хоче сказати (розумно, нестандартно, часом провокативно, творчо), але не те, що є насправді. у нього дуже вдало створений образ, неповторна манера виконання власних творів та й самі тексти вартісні, але у віршах я бачу Сою-поета, а все решта - Соя-бренд. це швидше добре, ніж погано. бо писати можуть всі, менше - можуть писати добре, одиниці - стати відомим і не стати масовим ширпотребом. взагалі, треба мати талант, щоб заставити публіку "хавати" якісний продукт, бо це як грецький горіх - треба докласти мінімальне, але зусилля, щоб дістатися до ядра.
осінь, як завжди емоціно-наповнена. у мене хронічно змерзають пальці. я - камінь, який хоче бути морем. киньте мене в нього.
сьогодні надибала в кімнаті КАВУ! отже, у когось з"явилися мінімальні "дєньгі", отже, не все так погано ;) мене, якщо чесно, ці "безгрішні" періоди починають помаленько зайобувати. мабуть, знову піду працювати. хоча це робиться радше для того, аби чимось зайняти свій час і розвинути почуття відповідальності. якось так. по ідеї, в мене фінанси мають з"явитися на наступному тижні. атлічно) зважаючи на те, що до Франа я їду на цих вихідних. але це все дурниці. чиста поезія і щирі емоції не мають монетного еквіваленту. я впевнена.
мене криє. тягне на повний неформат у будь-якому сенсі цього слова. я ніколи не боялася бути собою. тепер - я не боюся бути божевільною. і, здається, мене люблять. це трохи лякає. не до кінця вірю, але виглядає це все доволі переконливо. загалом, мені дуже зручно в цих стосунках. як в непоганих туфлях на танкетці - і ходити можна, і в люди не соромно ;) і кредит довіри ніби себе виправдовує. я нервую, ламаю дрова, роблю дурниці і поки, наші янголи мені це прощають. аж дивно. мені не хочеться стрибати від радості, казати, що це щось дивовижне, дурнувато усміхатися і відчувати ейфорію. мені просто зручно. і красиво. як в туфлях.
хочу на море. у жовтні. мабуть, сама. не знаю, куди. позичити в когось цифровик, спланувати маршрут і поїхати світ за очі. не втекти. подорожувати. хочу дихати солоним повітрям і медитувати під шум хвиль... фотографувати станції, котів, місце, де зупинюся і дорогу назад... "море красиве навіть у не-сезон" (с) Ксеникрапка ...) море вічне.
вдарилася в Ес Сою. переглянула кілька відео на пабліку. навідмінно від текстів, відео мене не проймає, воно цікаве в плані спостереження, але створюється враження, що він замкнений. на концертах Соя віддає енергію, але не розкривається повністю. власне, може, так і має бути. поет безперечно цікавий, але моментами награний, воно й не дивно, коли стільки концертів за невеликий період часу, то багато чого просто механічно повторюється і відчутно, що йому й самому це набридає. в інтерв"ю виникає враження, що Женя відповідає те, що від нього хочуть почути/що він хоче сказати (розумно, нестандартно, часом провокативно, творчо), але не те, що є насправді. у нього дуже вдало створений образ, неповторна манера виконання власних творів та й самі тексти вартісні, але у віршах я бачу Сою-поета, а все решта - Соя-бренд. це швидше добре, ніж погано. бо писати можуть всі, менше - можуть писати добре, одиниці - стати відомим і не стати масовим ширпотребом. взагалі, треба мати талант, щоб заставити публіку "хавати" якісний продукт, бо це як грецький горіх - треба докласти мінімальне, але зусилля, щоб дістатися до ядра.
осінь, як завжди емоціно-наповнена. у мене хронічно змерзають пальці. я - камінь, який хоче бути морем. киньте мене в нього.