споГАди
Я переконана, що бути собою - мало. Треба іще створити таку себе, якою захочеться бути. Головне, що рухає мною зараз - тотальне бажання змін. На першому курсі Залізняк дав нам всім пораду, що стосується більше життя, аніж журналістики, яка мені запам"яталася ще тоді, але втілювати її я почала тільки зараз. "Не бійтеся відкинути зайве!" - сказав він, бо знав, що багато людисьок з інших міст, зіткнувшись із великим і багатогранним Львовом, почнуть тягнути до себе все і потім не знатимуть, що з цим робити. Власне, так було і зі мною, певною мірою. В дитинстві, коли я хотіла цукерків, мене приводили у великий магазин і що більшим був вибір, то важче було його зробити. В результаті я казала, що вже не хочу ніяких цукерків, настільки багато їх було навколо мене. Так само зарябів в очах ідеями і Львів. Я ходила на зустрічі патріотичних громадських організацій, медитативні практики, презентації книжок, андеграундні літературники, майстер-класи ліплення із полімерної глини, танцювальні вечори, на яких виступала подружка і це, мабуть, далеко не повний перелік того, з чого в мої уяві проростало клаптиковою ковдрою ЦЕ місто...
Я не мала хлопця, але у моїй вазі постійно були квіти, а на поличці завжди знаходилися солодощі від чергового хлопчини, якому хотілося писати... А ще, було дуууже багато амбіцій і енергії. Було відчуття, що можна бити в стіни головою і стіни падали! ...Сьогодні ловлю себе на думці, що, навідмінно від деяких знайомих, дуже добре пам"ятаю своє дитинство, багацько думок, емоції, почуттів і відчуттів, а з останніх 4-5 років у спогадах переважають події. Якщо задуматися, звісно, можна пригадати і емоційне забарвлення тих подій, але невимушено воно не зринає в пам"яті.
Останнім часом в книжках мені часто попадаються історії, де головного героя в дитинстві ображали і не сприймали, а потім він боровся і чогось досягав. Подумалося, що людський мозок має здатність стирати зі спогадів те, що його травмує, бо я пригадую, що в мене були схожі ситуації, але не пам"ятаю, які... Власне, до чого це я? ...щось розговорилася... всьо. спати. пост вийшов ні про що )) пофіг ;)
Я не мала хлопця, але у моїй вазі постійно були квіти, а на поличці завжди знаходилися солодощі від чергового хлопчини, якому хотілося писати... А ще, було дуууже багато амбіцій і енергії. Було відчуття, що можна бити в стіни головою і стіни падали! ...Сьогодні ловлю себе на думці, що, навідмінно від деяких знайомих, дуже добре пам"ятаю своє дитинство, багацько думок, емоції, почуттів і відчуттів, а з останніх 4-5 років у спогадах переважають події. Якщо задуматися, звісно, можна пригадати і емоційне забарвлення тих подій, але невимушено воно не зринає в пам"яті.
Останнім часом в книжках мені часто попадаються історії, де головного героя в дитинстві ображали і не сприймали, а потім він боровся і чогось досягав. Подумалося, що людський мозок має здатність стирати зі спогадів те, що його травмує, бо я пригадую, що в мене були схожі ситуації, але не пам"ятаю, які... Власне, до чого це я? ...щось розговорилася... всьо. спати. пост вийшов ні про що )) пофіг ;)