виставка та інші похожденьки))
Смішно так... після відвідин чергової мистецької події, розумію, що львівські художники цікавіші за їх картини ;) Приємно почуватися часткою богеми, приуроченою до чогось позірно-вічного, невідомо, чи справжнього, але такого неземного... І, маючи врешті омріяний планшет, всерівно писати наживо, не зраджуючи собі, чорною гелевою ручкою по сірих клітинках нотатника. 
Розумію, як сильно потребую людини, котра щоденно тягатиме мене за вуха по всіх арт-центрах, бо лише перебуваючи у вихорі подій, відчуваю, що і жива, і творча, і діяльна, і гармонійна, і ніц мені не бракує! У "Зеленій канапі" нині конценрація художників на квадратний метр перевершила всі очікування =)
/ А в "Японі-хаті" на площі Ринок, де й пишу це зараз, приємна атмосфера і гарний Wi-fi. /
Тепер трохи про виставку, аби не бути голослівною, наповнюю це все деталями) "10х10 100wIKON Львова" - спільний проект молодих художників Ольги Кравченко, Уляни Нищук-Борисяк та Остапа Лозинського. (Останній, між іншим, виділяється неабиякою харизмою та блиском в очах, що властивий людям, залюбленим у предмет власної діяльності.) Як повідомляють "Культурні Події Львова": "Джерелом для їхньої творчості є традиційне сакральне малярство з українською душею, епічною символічністю сюжетів, тож не дивно, що вони взялися зобразити сто історій та фрагментів з легенд Львова, які існують як умовні вікна, через які проглядається таємничий світ середньовічного міста."
Відверто кажучи, картини мене не надто вразили. Попереджаю, я не профі, мислю доволі критично і маю глибоко-суб"єктивне сприйняття навколишнього світу)) Проте, виставка варта уваги, і, думаю, буде цікавою не тільки львів"янам, а й гостям міста, бо допомагає зануритися у атмосферу Лемберга старовинного і загадкового, оточеного легендами й містифікаціями, невловимого, вічно не розгаданого до кінця...
Я люблю відкриття і презентації. Не тільки тому, що в "Канапі" на них частують цукерками й червоним вином =) Може, то одне із виражень підсвідомого прагнення бути першою й володіти інформацією, або ж інтерес полягає в тому, що на таких заходах зазвичай присутні самі митці (а що може бути цікавішим, від споглядання витворів крізь призму авторського бачення та ще й із бонусною можливістю тут-таки поспілкуватися з художниками), благо, факультет журналістики дає право діставати питаннями будь-кого, якщо є на те нестримне бажання.
(Поки це все писалося, провтикала 50 грн, які подружка залишила поруч із серветками на столику. В приземлено-побутових питаннях я скажено неуважна, прикро, хоча не надто тим переймаюся. Мабуть, купюра зникла, коли я на хвилину відходила, спокійно (легковажно) залишивши на столику планшет і цифровик. Ну, буває... =))
Так-от, що ще було цікавого. Вікна-картини досить маленькі (15х15 см, приблизно), відрізняються лише три дещо більші автопортрети овальної форми. Мені сподобалася робота Ольги Кравченко, виконаний в пастельно-білих тонах жіночий профіль, обрамлений навколо рослинним візерунком, де на одному з листків яскравішими фарбами зображено обличчя.
Лозинський зобразив себе із піднятим вгору вказівним пальцем, це, як і тепла кольорова гама створює асоціації із середньовічними іконами. Символічно, що з обох боків від портрету розмістили композиції "Чесноти львівських панн" та їхні ж "Гріховності".
Прориву свідомості не сталося, але спрага мистецтва цілком втамована. Зараз трохи болить голова і піднялася температура, я ж досі застуджена... Якийсь дивний напівсонний стан супроводжує протягом всього дня...
Розумію, як сильно потребую людини, котра щоденно тягатиме мене за вуха по всіх арт-центрах, бо лише перебуваючи у вихорі подій, відчуваю, що і жива, і творча, і діяльна, і гармонійна, і ніц мені не бракує! У "Зеленій канапі" нині конценрація художників на квадратний метр перевершила всі очікування =)
/ А в "Японі-хаті" на площі Ринок, де й пишу це зараз, приємна атмосфера і гарний Wi-fi. /
Тепер трохи про виставку, аби не бути голослівною, наповнюю це все деталями) "10х10 100wIKON Львова" - спільний проект молодих художників Ольги Кравченко, Уляни Нищук-Борисяк та Остапа Лозинського. (Останній, між іншим, виділяється неабиякою харизмою та блиском в очах, що властивий людям, залюбленим у предмет власної діяльності.) Як повідомляють "Культурні Події Львова": "Джерелом для їхньої творчості є традиційне сакральне малярство з українською душею, епічною символічністю сюжетів, тож не дивно, що вони взялися зобразити сто історій та фрагментів з легенд Львова, які існують як умовні вікна, через які проглядається таємничий світ середньовічного міста."
Відверто кажучи, картини мене не надто вразили. Попереджаю, я не профі, мислю доволі критично і маю глибоко-суб"єктивне сприйняття навколишнього світу)) Проте, виставка варта уваги, і, думаю, буде цікавою не тільки львів"янам, а й гостям міста, бо допомагає зануритися у атмосферу Лемберга старовинного і загадкового, оточеного легендами й містифікаціями, невловимого, вічно не розгаданого до кінця...
Я люблю відкриття і презентації. Не тільки тому, що в "Канапі" на них частують цукерками й червоним вином =) Може, то одне із виражень підсвідомого прагнення бути першою й володіти інформацією, або ж інтерес полягає в тому, що на таких заходах зазвичай присутні самі митці (а що може бути цікавішим, від споглядання витворів крізь призму авторського бачення та ще й із бонусною можливістю тут-таки поспілкуватися з художниками), благо, факультет журналістики дає право діставати питаннями будь-кого, якщо є на те нестримне бажання.
(Поки це все писалося, провтикала 50 грн, які подружка залишила поруч із серветками на столику. В приземлено-побутових питаннях я скажено неуважна, прикро, хоча не надто тим переймаюся. Мабуть, купюра зникла, коли я на хвилину відходила, спокійно (легковажно) залишивши на столику планшет і цифровик. Ну, буває... =))
Так-от, що ще було цікавого. Вікна-картини досить маленькі (15х15 см, приблизно), відрізняються лише три дещо більші автопортрети овальної форми. Мені сподобалася робота Ольги Кравченко, виконаний в пастельно-білих тонах жіночий профіль, обрамлений навколо рослинним візерунком, де на одному з листків яскравішими фарбами зображено обличчя.
Лозинський зобразив себе із піднятим вгору вказівним пальцем, це, як і тепла кольорова гама створює асоціації із середньовічними іконами. Символічно, що з обох боків від портрету розмістили композиції "Чесноти львівських панн" та їхні ж "Гріховності".
Прориву свідомості не сталося, але спрага мистецтва цілком втамована. Зараз трохи болить голова і піднялася температура, я ж досі застуджена... Якийсь дивний напівсонний стан супроводжує протягом всього дня...