Відмінності великі і маленькі...
Спочатку про маленькі. От я давно не користувалася наземним муніципальним транспортом - маршрутки та метро... Аж ось по вихідних мені зручно стало під’їзджати до роботи автобусом. Перші рази я більше слідкувала, щоб не проминути свою зупинку і на інше мало зважала. А минулого разу до мене доперло: кондуктори! Не ті страшні одоробла, які більше нікуди не знагодилися і запам’яталися мені по давнім рокам, геть ні: охайні та привітні жіночки-бабусі, які посміхаються та вітаються. Не встигла я попросити, як сама запропонувала пробити квиток своїм компостером, бо "на нашому маршруті часто контролюють". Поступилася зручним кондукторським місцем мамі з візочком: "я ще насиджуся, зараз треба попрацювати". Люб’язно підказують, де кому вийти, турбуються, щоб пасажир не забув натиснути кнопку перед необов’язковою зупинкою... Як добре що в нас відбуваються такі зміни :)
А тепер про більші. Назар зараз у другому таборі, поки назву не писатиму. Цього разу табір стаціонарний, більший, орієнтований на організацію дозвілля на території: секції, басейн, заняття, майстер-класи - все це також Назару до вподоби. Трохи англійської, частина інструкторів англомовні іноземці-волонтери. Правда, їх походження викликає посмішку: Бразилія, Конго, Марокко, Єгипет... Але я не про те.
Назар мені сьогодні дзвонив, розповідав, що йому цікаво і подобається: що роззнайомився і подружився; що інструктори привітні, молоді і симпатичні; що годують гарно і смачно. Що в них щовечора якась розвага, оце 2 дні поспіль були дискотеки і він так натанцьовувався, що ледве долазив до ліжка і одразу засинав...
І от на цьому після розмови я зависла: звичайний хлопець 10 років, не самий вправний і розбитний, а, скоріше, схильний до ботанства, серед однолітків і старших дітей НАТАНЦЬОВУЄТЬСЯ до непритомності... Згадала власне закомплексоване дитинство, однолітків і шкільні типу дискотеки: які там танці, і соромно, і не вмієш, і ні з ким - і так по колу. Як класно, що вони інші - і в цьому також. Я заздрю...
А тепер про більші. Назар зараз у другому таборі, поки назву не писатиму. Цього разу табір стаціонарний, більший, орієнтований на організацію дозвілля на території: секції, басейн, заняття, майстер-класи - все це також Назару до вподоби. Трохи англійської, частина інструкторів англомовні іноземці-волонтери. Правда, їх походження викликає посмішку: Бразилія, Конго, Марокко, Єгипет... Але я не про те.
Назар мені сьогодні дзвонив, розповідав, що йому цікаво і подобається: що роззнайомився і подружився; що інструктори привітні, молоді і симпатичні; що годують гарно і смачно. Що в них щовечора якась розвага, оце 2 дні поспіль були дискотеки і він так натанцьовувався, що ледве долазив до ліжка і одразу засинав...
І от на цьому після розмови я зависла: звичайний хлопець 10 років, не самий вправний і розбитний, а, скоріше, схильний до ботанства, серед однолітків і старших дітей НАТАНЦЬОВУЄТЬСЯ до непритомності... Згадала власне закомплексоване дитинство, однолітків і шкільні типу дискотеки: які там танці, і соромно, і не вмієш, і ні з ким - і так по колу. Як класно, що вони інші - і в цьому також. Я заздрю...