Село і діти.
Часто хочеться написати про село, це таки частинка мене. Але то слов не доберу, то часу... Сьогодні трохи виправлюся.
По-перше, там добре і скаженно красиво. Тому трохи краєвидів. Ось якщо дивитися з садка прямо:
А якщо трохи вбік, то на сусіднїй "горі" видно сільську церкву
Наш дуб, на ділянці: більше мого обхвату - явно за сотню років
Взагалі, часто думаю, що в нас чи не найвищі дерева в європейській частині: південніше їм вже мало води, а північніше - мало тепла. А от у нас можна рости...
Цієї зими чоловік моєї покійної тітоньки, з Донецьку, жив там і розчистив весь садок, лишивши тільки кілька найбільших дерев. Там чоловік з моїм батьком влаштували дітям подобу мотузяного парку - перехід з "залізалками", тарзанку і гойдалку. Гойдалка в висоту - близько 10 метрів, тож гойдання виклика цікаві відчуття. Виглядає це приблизно так:
За садибою - поле Калашникове (чомусь його бабуня називала "степ"), цього року там соя мені вище поясу, а за ним великій Ліс.
В лісі гриби, інколи сильно розбавлені лісом, інколи, як цього року, "трохи є". А ще гриби ростуть прямо в садку, ось такі смачні зонтики
І квітнуть сокирки в густій траві
Дітки багато бігають босими, а в дворі росте солодка чорнюща шовковиця, тож охайній мамі в моїй душі інколи доводиться збирати докупи всю витримку і згадувати прислів’я про те, що є діти чисті, а є - щасливі.
Поки все, сподіваюся, далі якось буде...
По-перше, там добре і скаженно красиво. Тому трохи краєвидів. Ось якщо дивитися з садка прямо:
А якщо трохи вбік, то на сусіднїй "горі" видно сільську церкву
Наш дуб, на ділянці: більше мого обхвату - явно за сотню років
Взагалі, часто думаю, що в нас чи не найвищі дерева в європейській частині: південніше їм вже мало води, а північніше - мало тепла. А от у нас можна рости...
Цієї зими чоловік моєї покійної тітоньки, з Донецьку, жив там і розчистив весь садок, лишивши тільки кілька найбільших дерев. Там чоловік з моїм батьком влаштували дітям подобу мотузяного парку - перехід з "залізалками", тарзанку і гойдалку. Гойдалка в висоту - близько 10 метрів, тож гойдання виклика цікаві відчуття. Виглядає це приблизно так:
За садибою - поле Калашникове (чомусь його бабуня називала "степ"), цього року там соя мені вище поясу, а за ним великій Ліс.
В лісі гриби, інколи сильно розбавлені лісом, інколи, як цього року, "трохи є". А ще гриби ростуть прямо в садку, ось такі смачні зонтики
І квітнуть сокирки в густій траві
Дітки багато бігають босими, а в дворі росте солодка чорнюща шовковиця, тож охайній мамі в моїй душі інколи доводиться збирати докупи всю витримку і згадувати прислів’я про те, що є діти чисті, а є - щасливі.
Поки все, сподіваюся, далі якось буде...