Вазелін
Врешті-решт, бувають, донечко, і просто сни...
зі старого анекдоту про Фрейда.
Дощова неділя, вечір, в аптеці безлюдно, товар розібраний і роботи, щоб аж такої, нема - зміна закінчується. Заходять двоє чоловіків, трохи молодший і трохи старший, на вигляд за 30 і за 40 років. Схоже, забезпечені трударі: простий але хороший одяг, відкриті обличчя, адекватна мова та жестикуляція (звично оцінюю, в аптеці бувають дуже різні гості). І одразу привертають увагу надміру грайливим настроєм.
Зазначивши, що відвідувачів катма, молодший радісно почав ще з середини зала:"А в вас вазелін є?"
Вазелін був, ще й двох видів - вони одразу з’явилися на столі. Взагалі, приємно мати справу з позитивними людьми. А тим часом мужики розглядали бляшаночку і тубу, штовхали один одного ліктями та намагалися обрати. Спитавши ціну, розреготалися, після чого відбувся риторичний діалог:
-Беремо?
-Беремо!
-Обидва?
-Обидва!
Далі була моя робота: пересвідчитися, чи обидва і чи по 1 штуці (дуже корисно, між іншим); уточнити, чи мають нашу картку; спитати, чи не мають дріб’язку, щоб мені легше дати решту...
Питань вийшло несподівано багато, на що молодший зреагував миттєво:
- Це все, чи ви ще щось хотіли спитати?
Довелося (не без задоволення) підтримати розмову. Тож я заклала руки за спину, завела очі вгору і тоном старої діви видала:
- Я не стану питати, навіщо вам вазелін!
Мужики позгиналися від реготу і далі понеслося:
- А що ви подумали?
- Я стараюся не думати на роботі про сторонні речі!
- А хочете, ми вам все ж таки скажемо?
- Не впевнена, що хочу це почути!
- Ні, все ж таки скажемо!
- А ви гадаєте, мені це варто знати?
Молодший: - Ні, я не витримаю!
Вся справа в тому, що ми... муляри! Фарбуємо на висоті, у супермаркетах там, розважальних центрах... Половина обличчя в респіраторі, а навколо очей все в фарбі, і змивається погано.
А якщо заздалегідь намастити шкіру жирно вазеліном - потім вся фарба просто знімається серветками!
Він перевів дух і втупився в мене, чекаючи на реакцію. Історія явно потребувала крапки. Тож я знов завела очі горі й зітхнула:
- Ну що ви наробили! Як я тепер з таким знанням житиму!
Мужики розреготалися, забрали вазелін і пішли в своїх справах.
