(no subject)
Двері нашого метро не мають ніякої іншої функції, окрім дисциплінарної. Коли люди штовхають їх у шалених потоках повітря, на обличчях на одну мить проступає особливий затятий вираз. Із таким обличчям революції робити. Але ні, все швидко стирається, бо щоразу між людьми, як травинки з асфальту, проростають людські ситуації. Ось, наприклад, сидять хлопець і дівчина, в обох волосся до пояса. Дівчина розчісує гребінцем коси коханого, а він складає кубик Рубіка.
Іншого разу вагон наповнився смородом, одразу подумалося про людей найгірше. І лише на зупинці почувся писк: жінка в чорних окулярах притримувала ногою коробку з курчатами і від ніяковості за них намагалася втягнутися в себе якомога глибше. Здавалося, вона ось-ось перетвориться на жінку навиворіт.
А ще одного разу на Видубичах зайшов чоловік у плащі збоченця й окулярах радянського інженера, у нього був злий рот і пакет в руках. Мені тоді чітко уявилося, що він, як і я, везе в тому пакеті людські ситуації. Тільки більш натуральні, чи що. Пробачте мені, мужчино, тепер я впевнена, що там було просто сало з дачі.
За дверима метро все ще цікавіше. Днями я пережила затор на Поштовій площі. Маю на увазі, я пережила його як чуттєвий досвід, бо по мосту через Дніпро йшов білий кінь, оповитий ранковим смогом. Звісно, він ішов не сам, вів за собою дівчину, але вона ніяк не псувала картини. А в п’ятницю, коли я вирушила в чергову подорож на малу батьківщину, почула від сусідки, яка урочисто перехрестилася на виїзді з Києва, нову для себе молитву: «Простігосподи, дай доїхать без ексцесов».
Іншого разу вагон наповнився смородом, одразу подумалося про людей найгірше. І лише на зупинці почувся писк: жінка в чорних окулярах притримувала ногою коробку з курчатами і від ніяковості за них намагалася втягнутися в себе якомога глибше. Здавалося, вона ось-ось перетвориться на жінку навиворіт.
А ще одного разу на Видубичах зайшов чоловік у плащі збоченця й окулярах радянського інженера, у нього був злий рот і пакет в руках. Мені тоді чітко уявилося, що він, як і я, везе в тому пакеті людські ситуації. Тільки більш натуральні, чи що. Пробачте мені, мужчино, тепер я впевнена, що там було просто сало з дачі.
За дверима метро все ще цікавіше. Днями я пережила затор на Поштовій площі. Маю на увазі, я пережила його як чуттєвий досвід, бо по мосту через Дніпро йшов білий кінь, оповитий ранковим смогом. Звісно, він ішов не сам, вів за собою дівчину, але вона ніяк не псувала картини. А в п’ятницю, коли я вирушила в чергову подорож на малу батьківщину, почула від сусідки, яка урочисто перехрестилася на виїзді з Києва, нову для себе молитву: «Простігосподи, дай доїхать без ексцесов».