Барокова українська традиція

[pan_kotsky]

Або як соромно не знати своїх поетів.
Дякуючи maksymus в коло моєї уваги потрапляють надзвичайні речі.
Ось буквально вчора в його журналі було представлено Івана Величковського, який жив у мазепинську добу і залишив по собі чудові поліндроми.

Як і вся барокова поезія, ці вірші дихають смиренною величчю. Їх прочитання - не тільки цікава мовна вправа, але й неабияке естетичне задоволення.
Ось, наприклад, дуже простий, проте дуже глибокий вірш-ехо:

ЕХО

єст вЂ́рш, в котóром якобы нЂ́коє ехо,
то єст одзóв,
до кождого стихóв концà д†силля́бы,
з конéчных же лЂтéр уформовáные,
отзывáютъся.

- Чтò плáчеши, Адáме: земнаго ли края?
- Рáя.

- Чему̀ в óнь не внійдеши, бои́ш ли ся брáны?
- Рáны.

- Не м[ожеши] ли внійти внýтр єгò побЂдно?
- БЂ́дно.

- Илѝ возбранéн тебЂ̀ вход єст херуви́ми?
- Ими.

- Откýду дЂєт ти ся сицевáя досáда?
- C сáда.

- Ктó тѝ в сáдЂ снЂдь смертну подадè от дрéва?
- Єва.

- Ктó же Єву в том прелстѝ, змій ли вертоградскій?
- Адскій.

- То сЂ́єши слезáми не без виньì пóле?
- Óле.

- ОтсéлЂ вся̀ бýдеши со трýдом стяжати?
- Жáти.

- ОтсéлЂ тебè, чáю, смерть возмет ко гробу?
- Óбу.

- То смерти ужè є́сте во вЂ́ки предáни?
- Áни.

- Откýду же жи́знь пáки начнетè взымати?
- Мáти.

- Мати, чáю, отрóдит вáс, [як смерть] Христова?
- [Ó]ва.

- Плóдом ли пречистыя матере ожи́сте?
- И́сте.

- О бы и нáс спасл тот плóд дЂвыя утрóбы!
- Ó бы.