І знову Моц і Коні
" Ця 20-копієчна книжечка видавництва «Детская литература» стала однією з моїх улюблених у дитинстві ранніх 1980-х. В ті часи я, звісно, ще не міг дійти думки, що Італія 1960-1980-х вельми нагадує Україну від 1990-х до сучасності. З олігархами - володарями телеканалів (пам’ятаєте, коли вперше почули ім’я «Сильвіо Берлусконі»? Чи не в промо перед фільмами, які «студія Сильвіо Берлусконі представляє»?), політиканами з їхніми строкатими партіями (невипадково ж уривок про вибори з фільму про життя наївного клерка Фантоцці, що згодом став серіалом, так широко розійшовся нашими соцмережами кілька років тому) та мафією, котра - як ми знали з кінопародії на італійське життя - безсмертна?
Тому я просто тішився з пригод літнього безхатька, який спершу викинув у вікно власний будинок (на знак протесту - аби не платити комунальні платежі за водогін без води) і вивіз сміття, яке ніхто ніколи не вивозив, а тоді оселився під мостом на березі Тибру, харчуючись недоїдками та розважаючись власною філософією.
...Наприкінці кількадесятсторінкової книжечки Моцціконі несподівано перемагає свого незримого ворога - мера Рима, через якого місто 1970-х потерпає від численних проблем, зокрема екологічних, котрі мешканця брудної набережної хвилюють найбільше. Він висаджує на річковому піску паростками дикої черешні слово «ЛАЙНО», через що мер невдовзі потрапляє в найбільший у своєму житті скандал і зрештою - за грати. Адже його перевірена роками тактика вперше дає збій: «Щоразу, коли хтось звинувачував мера в якомусь шахрайстві, той удавав, що нічого не сталося. А сам тим часом укладав новий гендель і відвертав увагу людей від попередньої халепи, про яку невдовзі всі забували. Через оті паскудні вчинки він зажив собі слави найгіршого мера Рима. Але цього разу йому не поталанило скористатися випробуваним методом, бо замість того, щоб сердитись, люди сміялись…».
Див. ПИСЬМЕННИК ЛУЇДЖІ МАЛЕРБА: ВІД БЕЗХАТНЬОГО НЕДОПАЛКА ДО ЛЕТЮЧИХ КАМЕНІВ
Тому я просто тішився з пригод літнього безхатька, який спершу викинув у вікно власний будинок (на знак протесту - аби не платити комунальні платежі за водогін без води) і вивіз сміття, яке ніхто ніколи не вивозив, а тоді оселився під мостом на березі Тибру, харчуючись недоїдками та розважаючись власною філософією.
...Наприкінці кількадесятсторінкової книжечки Моцціконі несподівано перемагає свого незримого ворога - мера Рима, через якого місто 1970-х потерпає від численних проблем, зокрема екологічних, котрі мешканця брудної набережної хвилюють найбільше. Він висаджує на річковому піску паростками дикої черешні слово «ЛАЙНО», через що мер невдовзі потрапляє в найбільший у своєму житті скандал і зрештою - за грати. Адже його перевірена роками тактика вперше дає збій: «Щоразу, коли хтось звинувачував мера в якомусь шахрайстві, той удавав, що нічого не сталося. А сам тим часом укладав новий гендель і відвертав увагу людей від попередньої халепи, про яку невдовзі всі забували. Через оті паскудні вчинки він зажив собі слави найгіршого мера Рима. Але цього разу йому не поталанило скористатися випробуваним методом, бо замість того, щоб сердитись, люди сміялись…».
Див. ПИСЬМЕННИК ЛУЇДЖІ МАЛЕРБА: ВІД БЕЗХАТНЬОГО НЕДОПАЛКА ДО ЛЕТЮЧИХ КАМЕНІВ