Про "освітню рехворму" та національне питання
Третій день під моїм фейсбук-постом триває, скажімо так, дискусія з бурлінням.
Вважаю своїм обов'язком поширити його й тут.
***
В питанні навколо освітньої реформи (а саме, в тій частині, де нацменшини по суті позбавляють права на освіту національними мовами) мене неприємно здивувала хвиля зловтіхи. Скільки людей зраділо тому, що когось позбавляють його давно наданого права! Є серед моїх френдів (заочних і реальних) люди фашистського типу. І їхню радість я розумію - цей наїзд на нацменшини цілком відповідає їхньому переконанню "Україна для українців". Але тих, хто вважає себе лібералом, мені зрозуміти важко. Часом "демадярізації" (дерумунізації тощо) радіють ті ж самі люди, які б щиро підтримали прийом Україною сотні-другої тисяч біженців з Африки (і від яких би вони не вимагали знання української мови, чи щиро раділи, коли б новоприбулі років через 20 знали хоч сотню українських слів).
Щодо мене, то мені геть не подобається перспектива втрати тих 150 тисяч угорців, що залишилися в Україні. Тому що коли їх позбавлять права навчатися в школах мадярською, то Угорщина оперативно повідкриває у себе інтернати для дітей з недружньої України, і вони вже потім додому не повернуться. І угорців в Україні не стане - як не стало українських німців в важкі 90-ті. Чи виграла від цього Україна?
Взірець обстановки в сільській угорській хаті, шкільний музей в с. Велике Попово Берегівського району
В розвиток теми додам трохи білоруського питання (зараз воно особливо актуальне). Білоруси - найбільша, після росіян, нацменшина України, понад 250.000, переважно асимільованих, безмовних, як і в себе вдома. Жодної державної білоруської школи в Україні нема (окрім кількох недільних). Впливати на Білорусь, відкриваючи в Україні школи та ВУЗи з білоруською мовою навчання - куди ж нам до цього. Ну а новий Закон про освіту перекриває цей шлях на упередження.
Вважаю своїм обов'язком поширити його й тут.
***
В питанні навколо освітньої реформи (а саме, в тій частині, де нацменшини по суті позбавляють права на освіту національними мовами) мене неприємно здивувала хвиля зловтіхи. Скільки людей зраділо тому, що когось позбавляють його давно наданого права! Є серед моїх френдів (заочних і реальних) люди фашистського типу. І їхню радість я розумію - цей наїзд на нацменшини цілком відповідає їхньому переконанню "Україна для українців". Але тих, хто вважає себе лібералом, мені зрозуміти важко. Часом "демадярізації" (дерумунізації тощо) радіють ті ж самі люди, які б щиро підтримали прийом Україною сотні-другої тисяч біженців з Африки (і від яких би вони не вимагали знання української мови, чи щиро раділи, коли б новоприбулі років через 20 знали хоч сотню українських слів).
Щодо мене, то мені геть не подобається перспектива втрати тих 150 тисяч угорців, що залишилися в Україні. Тому що коли їх позбавлять права навчатися в школах мадярською, то Угорщина оперативно повідкриває у себе інтернати для дітей з недружньої України, і вони вже потім додому не повернуться. І угорців в Україні не стане - як не стало українських німців в важкі 90-ті. Чи виграла від цього Україна?
Взірець обстановки в сільській угорській хаті, шкільний музей в с. Велике Попово Берегівського району
В розвиток теми додам трохи білоруського питання (зараз воно особливо актуальне). Білоруси - найбільша, після росіян, нацменшина України, понад 250.000, переважно асимільованих, безмовних, як і в себе вдома. Жодної державної білоруської школи в Україні нема (окрім кількох недільних). Впливати на Білорусь, відкриваючи в Україні школи та ВУЗи з білоруською мовою навчання - куди ж нам до цього. Ну а новий Закон про освіту перекриває цей шлях на упередження.