Першовересневий триплет
1. Дайте дитині "вовчого квитка"!
Мій комент у ФБ щодо доволі популярної, і як на мене, таки хибної теорії, що дитина - головне у школі (навіяно колонкою А. Любки у сьогоднішньому "Дні" "Хто головний у школі?". Бо все там ніби й вірно написано, але є одне але. Можливо, дитина в школі й головна, але я за 11 років навчання своєї доньки переконався, що дуже б добре було ввести в школі таке покарання, як можливість виключення учня з неї. Приміром, рішенням об'єднаного комітету з вчителів, батьків та учнів, після одного чи двох попереджень. Причому з умовою, що інші школи можуть дитину не приймати - "вовчий квиток" себто. І тоді б багато батьків чухалися, замість того, аби дозволяти своїй дитині робити в школі все, що їй заманеться. А так буде стримуючий фактор - можливість вилетіти зі школи в будь-якому віці, відповідно - не мати ані середньої, ані тим паче вищої освіти і таким чином перекреслити собі багато шляхів у житті. А з іншого, багато шляхів все одно залишаться відкритими - завод, ферма, бізнес, військо...
2. Дума про освітян
Про освітян я свою думку висловив буквально напередодні Майдану і з тих пір її не змінив, хіба що давно настав час перекласти її українською: "На моє міцніюче з року в рік переконання, освітяни - це один з найбільш шкідливих класів нашого суспільства. Чи знаєте ви, що в Україні працює 500.000 шкільних вчителів? Це більше, ніж горезвісних ментів. Вічно ниючих про тяжке життя - при тому, що потік бажаючих навчатися в "педах" не вичерпується, влаштуватися в школу в місті практично нереально, а вчителів-пенсіонерів зі шкіл виносять тільки в останню путь. Я вже давно стверджую, що Школа - це не інститут середньої освіти дітей, це навіть не "камера схову" для дітей на час, допоки батьки на роботі. Ні, насамперед Школа - це система працевлаштування осіб, мало на що здатних в іншому житті, і тому особливо лояльних діючій на даний момент владі. (За рідкісними винятками, зрозуміло). Саме заради того, щоб було кого і чим зайняти в умовах, коли дітей, всупереч потугам купити дітонародження, більше не стає, продовжили навчальний термін (до 11 років, але ж хотіли й до 12), вигадують нові предмети, створюють дикі навантаження на дітей практично без віддачі. Бо освітянам чхати, чи запам'ятає дитина текст з історії, наче переписаний з енциклопедії, чи вивчить урок біології в подробицях, гідних студента - не для того вони в школі. Головне - щоб число відпрацьованих годин було. Ну, і інші нюанси..."
Раджу прочитати пост, в контексті якого це було написано напередодні Майдану, коли учні в Ужгороді влаштували справжнє дитяче повстання: "Восстание детей" и Дума про освітян
3. "Маргаринова Труба" та інші вчительські перли
По ходу життя згадав сьогодні про цей наш із донькою спільний витвір анімаційного мистецтва, присв'ячений темі "маразми наших вчителів". Каюсь, він озвучений російською - думали тоді вийти на широкий постсовєцькій мультринок. Але то ще до Майдану було. Вираз "дуть в маргаріновую трубу" я чув від своєї шкільної вчительки. За контекстом, це значило "нічого не робити, байдикувати". Але звідки пішов такий дивний вираз, боюсь, я ніколи не дізнаюсь.
Мій комент у ФБ щодо доволі популярної, і як на мене, таки хибної теорії, що дитина - головне у школі (навіяно колонкою А. Любки у сьогоднішньому "Дні" "Хто головний у школі?". Бо все там ніби й вірно написано, але є одне але. Можливо, дитина в школі й головна, але я за 11 років навчання своєї доньки переконався, що дуже б добре було ввести в школі таке покарання, як можливість виключення учня з неї. Приміром, рішенням об'єднаного комітету з вчителів, батьків та учнів, після одного чи двох попереджень. Причому з умовою, що інші школи можуть дитину не приймати - "вовчий квиток" себто. І тоді б багато батьків чухалися, замість того, аби дозволяти своїй дитині робити в школі все, що їй заманеться. А так буде стримуючий фактор - можливість вилетіти зі школи в будь-якому віці, відповідно - не мати ані середньої, ані тим паче вищої освіти і таким чином перекреслити собі багато шляхів у житті. А з іншого, багато шляхів все одно залишаться відкритими - завод, ферма, бізнес, військо...
2. Дума про освітян
Про освітян я свою думку висловив буквально напередодні Майдану і з тих пір її не змінив, хіба що давно настав час перекласти її українською: "На моє міцніюче з року в рік переконання, освітяни - це один з найбільш шкідливих класів нашого суспільства. Чи знаєте ви, що в Україні працює 500.000 шкільних вчителів? Це більше, ніж горезвісних ментів. Вічно ниючих про тяжке життя - при тому, що потік бажаючих навчатися в "педах" не вичерпується, влаштуватися в школу в місті практично нереально, а вчителів-пенсіонерів зі шкіл виносять тільки в останню путь. Я вже давно стверджую, що Школа - це не інститут середньої освіти дітей, це навіть не "камера схову" для дітей на час, допоки батьки на роботі. Ні, насамперед Школа - це система працевлаштування осіб, мало на що здатних в іншому житті, і тому особливо лояльних діючій на даний момент владі. (За рідкісними винятками, зрозуміло). Саме заради того, щоб було кого і чим зайняти в умовах, коли дітей, всупереч потугам купити дітонародження, більше не стає, продовжили навчальний термін (до 11 років, але ж хотіли й до 12), вигадують нові предмети, створюють дикі навантаження на дітей практично без віддачі. Бо освітянам чхати, чи запам'ятає дитина текст з історії, наче переписаний з енциклопедії, чи вивчить урок біології в подробицях, гідних студента - не для того вони в школі. Головне - щоб число відпрацьованих годин було. Ну, і інші нюанси..."
Раджу прочитати пост, в контексті якого це було написано напередодні Майдану, коли учні в Ужгороді влаштували справжнє дитяче повстання: "Восстание детей" и Дума про освітян
3. "Маргаринова Труба" та інші вчительські перли
По ходу життя згадав сьогодні про цей наш із донькою спільний витвір анімаційного мистецтва, присв'ячений темі "маразми наших вчителів". Каюсь, він озвучений російською - думали тоді вийти на широкий постсовєцькій мультринок. Але то ще до Майдану було. Вираз "дуть в маргаріновую трубу" я чув від своєї шкільної вчительки. За контекстом, це значило "нічого не робити, байдикувати". Але звідки пішов такий дивний вираз, боюсь, я ніколи не дізнаюсь.
Click to view