буденне
дивимось Кіріку:) писатиму про мульт якось, якщо комусь цікаві мої думки, а наразі спостерігаю, як невимушено діти сприймають франсе)) і я з ними потихеньку вчуся.
складаючи сірники до коробки з-під тунця - так зручніше, аніж закіптюжений коробок - і рахуємо. перемикаюся сама на французькі слова, - і розважаю про те, що мені теж цікаво вчитися. англійську вони якось самі слова хапають, тим більше, що в школі я її вчила, і в універі, і вже не цікаво( а от нове, де тра докласти зусиль, алее вже можна приділити годинку дітям і самій розмовляти з ними на рівні "ходімо їсти, я зготувала смачний суп", або "ого, класний малюнок в тебе вийшов" - мене вистачає))) ура!
і замислююсь над от чим.
мене моя мама відправила у 4 роки на курси англійської - ігрові такі, плескати в долоні, повторювати, пісеньки співати...
був і досвід хорошої вчительки, але все одно - чого він вартує для дитини, яка ще рідною заледве пише і з напрягом читає?..
і висловити свої думки часом може дуже неясно.
зубарити слова, звісно, можна.
можна і спробувати писати.
але ми йдемо иншим шляхом. так, як, зрештою, я засвоїла польську. так, для мене й досі таємниця, як росіяни чи українці не розуміють польської. зовсім! ну геть нічогісіньки...
потім мені стало зрозуміло: коли щось знаєш, воно здається простим. коли тільки починаєш вчити - скидається на мою бібліотеку після переїзду. десь щось вкупі, а решта - величезний безлад.
тому ми просто дивимося ВСІ мультики-фільми-новини... в оригіналі. в дітей є досвід двомовности - і нормально. не суржик. є слух - як казала моя викладачка хору:
- Ти мене чуєш? Значить є слух.
- Скажи що-небудь. - о, значить є й голос.
Все решта - моя робота - тебе навчити.
І крім того, не соромитись говорити самій при дітях. Зауважу - я не ставлю вимоги, щоби вони зубарили. Не позиціоную себе, як метра. З часом і до них ходитиме вчителька - аби закріпити, доповнити і "шліфувати".Але зараз вони потроху вливаються в темп, у мелодику, в потік слів та виразів. Вчаться "плавати". Ну і я з ними, бо не вважаю, що маючи 30 років всього досягла і все вивчила. Мені таки да цікаво.
І не соромно зізнатись, що про запуск Апполо 11 знаю замало - тому ролики дивимось разом, тому читаємо разом. І, зрештою, набуваємо знання разом.
Рахуємо сірники. Говоримо короткими щоденними фразами. І кайфуємо від того, що живемо всі разом і разом ростемо.
Так, часом дуже складно - особливо із моїм вбудованим "лезом Оккама", - часом дуже в лом. Часом видається безглуздим все-все. Але є одна проста річ, про яку знав ще цар Соломон:
- І це проходить.
Важливо, що потому зостається.
складаючи сірники до коробки з-під тунця - так зручніше, аніж закіптюжений коробок - і рахуємо. перемикаюся сама на французькі слова, - і розважаю про те, що мені теж цікаво вчитися. англійську вони якось самі слова хапають, тим більше, що в школі я її вчила, і в універі, і вже не цікаво( а от нове, де тра докласти зусиль, алее вже можна приділити годинку дітям і самій розмовляти з ними на рівні "ходімо їсти, я зготувала смачний суп", або "ого, класний малюнок в тебе вийшов" - мене вистачає))) ура!
і замислююсь над от чим.
мене моя мама відправила у 4 роки на курси англійської - ігрові такі, плескати в долоні, повторювати, пісеньки співати...
був і досвід хорошої вчительки, але все одно - чого він вартує для дитини, яка ще рідною заледве пише і з напрягом читає?..
і висловити свої думки часом може дуже неясно.
зубарити слова, звісно, можна.
можна і спробувати писати.
але ми йдемо иншим шляхом. так, як, зрештою, я засвоїла польську. так, для мене й досі таємниця, як росіяни чи українці не розуміють польської. зовсім! ну геть нічогісіньки...
потім мені стало зрозуміло: коли щось знаєш, воно здається простим. коли тільки починаєш вчити - скидається на мою бібліотеку після переїзду. десь щось вкупі, а решта - величезний безлад.
тому ми просто дивимося ВСІ мультики-фільми-новини... в оригіналі. в дітей є досвід двомовности - і нормально. не суржик. є слух - як казала моя викладачка хору:
- Ти мене чуєш? Значить є слух.
- Скажи що-небудь. - о, значить є й голос.
Все решта - моя робота - тебе навчити.
І крім того, не соромитись говорити самій при дітях. Зауважу - я не ставлю вимоги, щоби вони зубарили. Не позиціоную себе, як метра. З часом і до них ходитиме вчителька - аби закріпити, доповнити і "шліфувати".Але зараз вони потроху вливаються в темп, у мелодику, в потік слів та виразів. Вчаться "плавати". Ну і я з ними, бо не вважаю, що маючи 30 років всього досягла і все вивчила. Мені таки да цікаво.
І не соромно зізнатись, що про запуск Апполо 11 знаю замало - тому ролики дивимось разом, тому читаємо разом. І, зрештою, набуваємо знання разом.
Рахуємо сірники. Говоримо короткими щоденними фразами. І кайфуємо від того, що живемо всі разом і разом ростемо.
Так, часом дуже складно - особливо із моїм вбудованим "лезом Оккама", - часом дуже в лом. Часом видається безглуздим все-все. Але є одна проста річ, про яку знав ще цар Соломон:
- І це проходить.
Важливо, що потому зостається.