ЛІД ЗРУШИВСЯ
photo by Andrzey Rozycki
Коли на годиннику мого мобільного цифри склались в комбінацію 5:00, противні вібрації будильника пройшли крізь усе тіло. В голові щось ворухнулось - якісь перші думки зпросоння. «Де я?» Відкриваю очі.
Темна дерев’яна стеля. Дим просто наді мною в кімнаті. Важко поворухнутись і болить спина. Зрозуміло - я в спальнику. Це вже щось - натяк на те, що я не вдома. Ок. Помічаю поруч себе кількох людей - усі так само в спальних мішках, ми разом спали на широкому дерев’яному ліжку, подібному на велику полицю, в темному маленькому приміщенні, з дерев’яними стінами, підлогою й стелею, одним маленьким віконцем, в якому замість скла - поліетиленова плівка. Гм...- світло з цього вікна дуже нагадує наше операторське завдання Вермеєр style. Ця думка раптом повертає мене до реальності. Так, на заняття сьогодні точно не піду - я в 1 500 км від школи, десь у серці Українських Карпат, недалеко від Попа Івана і румунського кордону. На зйомках документального кіно про вівчарів. Супер. Пора вставати.
Перша річ, яку я маю зробити - перевірити чи заряджені акумулятори для камери. Потім вже кава і цигарка. Сонця не буде - як і три попередніх дні підряд, чую як дощ періщить по даху, а дим виїдає очі - бо вогнище, на якому пастухи варять сир з овечого молока горить просто в сусідній кімнаті, в спеціальному куточку з обитими металевою бляхою стінами. Дим стелиться під дахом і тоді аж потрапляє назовні.
Встаю вже не одягаючись - все і так на мені. Тут досить холодно, вчора йшов сніг - хоча вже кінець травня. Високо в горах весна дуже подібна на зиму там внизу.
Взуваю ще вогкі черевики і виходжу з кімнати. Двері назовні вже відчинені, бачу пастухів з відрами в руках. Вони в 5-й ранку вже готові до роботи, бадьорі і усміхнені, жартують щось. Ніхто, правда, багато не говорить - кожен займається своєю справою. Моє діло - акумулятори. Бачу, що все добре, техніка до зйомки готова - Мачей про все подбав, як завжди, - отже, я маю 15 хв щоб прокинутись, попити кави і приготуватись до зйомки. Доїння і так, як ми зауважили, триватиме близько 3-х годин...
Бачу Андрія і Ярка - вони готують сніданок. Їм прийшлось вставати в 4. Мені пощастило - спав на цілу годину довше. Казан з водою висить над вогнем, поруч в іншому вже парує якась їжа. Беру зі столу своє металеве горнятко, позначене шматком чорної «гаферської» плівки, і йду в сторону вогню.
Кип’яток приємно і гарно парує, коли Андрій наливає його в горнятко. З кімнати потрохи виходять решта учасників зйомок. Всі заспані і зовсім небадьорі. Остапа не видно - довго сидів з гуцулами за келихом - ще мабуть в наметі.
Коли в горнятко потрапила ложка з цукром і трохи овечого молока - починаю шукати по кишеням свої цигарки. Єдина річ, яка мене дратує сьогодні - чому я палю? Але, як завжди, ці думки швидко зникають. Бо це ж так кайфово стояти на ганку з горнятком кави, в яке капає дощова вода з даху, бачити перед собою гори в тумані, випускати хмаринки диму і запивати усе маленькими ковтками гарячого добра зі Львова. Краще не буває...
А потім одягати дощовик, брати в руки холодний штатив і камеру, обмотану поліетиленом і йти місити болото. Бачити обличчя цих сильних і гарних людей, чути жалісливе бекання тисячі овець, які співають свою завжди іншу пісню, відчувати запах мокрої трави і теплого овечого молока. Новий день прийшов. Доброго ранку!:)