Люди Колумбії
У Колумбії мене дивує кількість людей задіяних у кожній активності. Там, де у нас (у кращому випадку) повісять чемну табличку або куплять трактор-підмітач, у них буде сидіти людина, що чесно посміхається, або буде працювати дорожній робітник, який буде віддано мести мітлою асфальт.
Дійсно на вулицях видно дуже багато комунальних працівників (і навіть вночі), а в моєму готелі дофіга незрозумілих людей - ресепшин, коридорні, менеджер коридорних, тьотя, яка сидить у холі біля комп’ютерів, як у своїй приймальні, люди, що перевіряють списки на сніданок, офіціанти, менеджери офіціантів, чувак, який приймає замовлення на яєчні (але не готує їх!). Є навіть окрема дівчинка, яка завідує таксі. І це - у трьохповерховому готелі (яким би він не був)!!!
Але усі вони (там де наші б уже розкладали косинку на телефоні поки «ніхто не бачить») чемно посміхаються і виконують свій шматок роботи. Мені також подобається як вони (робітники готелю) збираються на наради за сніданком - сидять і дуже серйозно і вдумливо щось обговорюють. Дуже цікаво - що ж?
Так само працюють комунальні служби або ремонтники доріг. По-перше, ім’я їм легіон і по-друге, кожен робить щось своє - хтось ставить табличку, хтось підмітає, хтось розбирає тимчасові конструкції. Не знаю, чи це глобалізація вирішила оминути це райське містечко і не гнатись за автоматизацією праці, чи це просто люди роботящі. Ще жодного разу я тут не стояла перед невідомим автоматом як придурок не розуміючи що треба робити - тут все стоїш перед людьми J.
Але що мене ще вражає - це деякі бомжі. Ми виходимо з ресторану і сідаємо у машину - біля машини матеріалізується безхатченко і починає асистувати у виїзді (а трафік тут ще той). Після того як він допоміг нам виїхати, він отримує свої 100 песо і йде далі. Або - пішохідний міст через дорогу, на ньому завзято мете ще одного вигляду незрозумілий чоловік. Просто по центру. In the middle of nowhere. Посеред вихідного дня. Без інших служб. І тут мимо нього йде хлопець, дістає якісь копійки - 100 чи 200 песо і просто дає йому. Той вдячно забирає гроші і …. продовжує мести. Різкий контраст до наших «памагітєспасітє».
Дійсно на вулицях видно дуже багато комунальних працівників (і навіть вночі), а в моєму готелі дофіга незрозумілих людей - ресепшин, коридорні, менеджер коридорних, тьотя, яка сидить у холі біля комп’ютерів, як у своїй приймальні, люди, що перевіряють списки на сніданок, офіціанти, менеджери офіціантів, чувак, який приймає замовлення на яєчні (але не готує їх!). Є навіть окрема дівчинка, яка завідує таксі. І це - у трьохповерховому готелі (яким би він не був)!!!
Але усі вони (там де наші б уже розкладали косинку на телефоні поки «ніхто не бачить») чемно посміхаються і виконують свій шматок роботи. Мені також подобається як вони (робітники готелю) збираються на наради за сніданком - сидять і дуже серйозно і вдумливо щось обговорюють. Дуже цікаво - що ж?
Так само працюють комунальні служби або ремонтники доріг. По-перше, ім’я їм легіон і по-друге, кожен робить щось своє - хтось ставить табличку, хтось підмітає, хтось розбирає тимчасові конструкції. Не знаю, чи це глобалізація вирішила оминути це райське містечко і не гнатись за автоматизацією праці, чи це просто люди роботящі. Ще жодного разу я тут не стояла перед невідомим автоматом як придурок не розуміючи що треба робити - тут все стоїш перед людьми J.
Але що мене ще вражає - це деякі бомжі. Ми виходимо з ресторану і сідаємо у машину - біля машини матеріалізується безхатченко і починає асистувати у виїзді (а трафік тут ще той). Після того як він допоміг нам виїхати, він отримує свої 100 песо і йде далі. Або - пішохідний міст через дорогу, на ньому завзято мете ще одного вигляду незрозумілий чоловік. Просто по центру. In the middle of nowhere. Посеред вихідного дня. Без інших служб. І тут мимо нього йде хлопець, дістає якісь копійки - 100 чи 200 песо і просто дає йому. Той вдячно забирає гроші і …. продовжує мести. Різкий контраст до наших «памагітєспасітє».